Сучасний протестантизм в україні: динаміка і тенденції розвитку

Отже, відмова від опозиційності й самоізоляції, леґалізація громад, процес їхнього укрупнення, формалізація внутрішніх зв’язків, інституціоналізація, а також урахування багатьма лідерами об’єктивних суспільних реалій — все це складові сучасного етапу еволюції протестантизму в Україні. Щоправда, інтеґрація та дезінтеґрація — взаємопов’язані тенденції будь-якого розвитку; церковний статус, як засвідчує історія багатьох релігій, часто супроводжується черговою хвилею сектоутворення. Не випадково в Україні сьогодні виникають чергові сектантські та церковні утворення протестантської орієнтації, котрі вже отримали назву “нового протестантизму”. “Нового” у тому розумінні, що він не є притаманним євангельсько-баптистському рухові, який виник в Україні у середині XIX ст., не зв’язаний історично з протестантськими течіями Західної України, котрі з’явились там у першій чверті XX ст.4 До неопротестантизму належать, наприклад, харизматичні спільноти, новоапостольські громади, християнська місія “Еммануїл” та ін.Назвемо ще одну відмінність церковного інституту від сектантського: наявність розробленої теоретичної системи, де водночас із догматичним ядром певне місце посідають філософські, етичні, політичні, естетичні ідеї, спрямовані на формування світогляду віруючих, їхнього ставлення до соціальної дійсності. Щодо протестантизму, то у ньому відбувається очевидна орієнтація на мирську, насамперед, соціально-етичну проблематику. І не тільки з боку віруючих, так би мовити “знизу” (що цілком природно, оскільки саме вони — головний об’єкт впливу секулярного світу), а й “зверху” — з боку церковного керівництва. Чимало лідерів визнає: церкви сьогодні опинились в неординарній, навіть дещо несподіваній ситуації, яка відкрила для них оптимістичні перспективи. “Час, який зараз прийшов, розцінюємо як шанс, як можливість зайнятися справою, до якої покликані, — творення цінностей, проголошених Святим Письмом, явлених Ісусом Христом”5; “Бог почув молитви мільйонів віруючих і дав можливість нам жити і працювати у нових умовах... не скористатися такими можливостями буде Богозневагою” 6. Тому настійливою потребою дня проголошують “нове бачення служіння церкви у сучасному світі”.

Останнє означає, насамперед, більшу спрямованість ідейних програм протестантських церков у суспільну проблематику, до якої нещодавно вони ставились обережно, скромно окреслюючи коло своїх позакультових намірів. Це, передусім, проблема участі протестантів у окремих галузях громадського життя. Вона пов’язується з поступовим подоланням багатьма віруючими інфантильності соціального мислення, прагнення до самореалізації, що підтримують протестантські лідери, котрі все частіше пов’язують позарелігійну активність віруючих з виконанням їхньої релігійної місії — служінню людині та суспільству. Деякі теологи вважають таку діяльність виконанням Божих заповідей: “...Бути во Христі не означає бездіяльного... стану, а навпаки — активне, пульсуюче, функціонуюче життя”, “Особиста віра нікуди не годиться, якщо вона не відбувається на соціальному рівні”7. Окремі протестантські лідери інтерпретують суспільну активність як свідчення духовного відродження церкви, її невичерпних можливостей, ефективності у сучасній євангелізації.

У центрі подібної просуспільної орієнтації — осучаснена протестантська концепція соціального Євангелія, сенс якої полягає у заохоченні мирської активності віруючих, більшого сприйняття ними суспільних, виробничих, освітніх, культурологічних і навіть політичних сфер буття. Концепція соціального Євангелія, на думку протестантських теологів, повинна допомогти особі у переведенні її християнських етичних переконань у русло конкретних дій на поприщі удосконалення сучасної людини і сучасного світу. Не випадково протестантська література і проповідь окрім релігійно-етичних і власне церковних аспектів звертаються до найрізноманітніших сфер життєдіяльності людини.

Особливий об’єкт їхньої уваги — моральний стан людини і суспільства, який викликає у віруючих виправдане хвилювання. На думку протестантів, головна причина сумнівної моральності сучасної технократичної, урбанізованої, знеособленої людини міститься у ній самій, а вже потім у зовнішніх факторах (політична система, спосіб життя тощо). Адже суспільство — це передусім люди, отже, потрібно йти від людини. “Христос вчить, що головна причина будь-яких вад мирського життя — не матеріальна, а духовна”8. Якщо так, то і засоби розв’язання нагальних суспільних проблем — прероґатива релігії. “Світ перевантажений соціальними, моральними й економічними проблемами. Люди гинуть... Світ потребує Христа. Місія церкви — кинути рятувальний канат тим, хто гине”9.

З цього огляду сучасний протестантизм оцінює більшість соціально-етичних аспектів буття — особистого і колективного. Наприклад, баптистська, адвентистська, п’ятидесятницька церкви дотримуються цілком визначеної загальнохристиянської позиції стосовно абортів. Будь-які втручання у біологічну природу жінки, вважають вони, не можуть бути моральними,бо протирічать Божому замислові. Такий же осуд викликає у протестантів євтаназія (умертвіння безнадійно хворих з гуманних, з погляду медичної етики, міркувань), пересадка органів, генна інженерія і будь-які експерименти у галузі біомедицини. На їх думку, цілісність біологічної природи людини — це, передусім, питання її Божественної природи. Ніхто з людей не повинен втручатись у задуману Богом будівлю Всесвіту і людини, оскільки цей задум єдино правильний, найгуманніший. Віруючі переконані, що кожен несе відповідальність перед Богом за власні вчинки, і зобов’язаний дотримуватися тих заповітів служіння і добра, котрі залишив Христос. У соціальній проекції розуміння добра для багатьох протестантів — це і вимога абсолютної відмови від алкоголю й куріння, азартних ігор і нездорового способу життя. Причому, вони не тільки засуджують подібну поведінку, а й прагнуть надати практичну допомогу.Соціально-етичні уявлення протестантів визначають їхнє ставлення до глобальних проблем сучасності: війни і миру, екологічної, енергетичної, демографічної, сировинної, неґативних наслідків НТР, урбанізації тощо. За позицією протестантських церков, віруючі повинні взяти найактивнішу участь у розв’язанні цих проблем. Саме з цього погляду розглядають вони посилення євангелізаційної практики: адже власними зусиллями ніхто не спроможний подолати труднощі, без втручання Бога гідне існування людини, побудова справедливого суспільства неможливі. “Прийди до Христа!” — це єдиний шлях до індивідуального і колективного спасіння.