Національні релігії

ПЛАН

1. Ранні національні релігії

2. Пізні національні релігії

3. Використана література

1. Ранні національні релігії

Ранні національні релігії — це такі релігійш вірування, що охоплювали своїм впливом верхні й середні шари населення у межах однієї національної держави. До ранніх національних релігій відносять усі релігії, які в літе¬ратурі позначають за допомогою префіксів "старо-", "давньо-": староєгипетську, староіндійську, старо¬грецьку, староперсидську, староримську та інші.

Історичним підґрунтям виникнення та існуван¬ня ранніх національних релігій був рабовласниць¬кий лад. Ці релігії існували в умовах, коли була можливість тримати найбільш пригнічені шари су¬спільства (рабів) у покорі завдяки лише грубому насильству. Зазначимо такі основні риси ранніх національних релігій.

1. Відсторонення від офіційного культу низів суспільства. У всіх цих релігіях до культових від¬правлень не допускалися раби, а в окремих випад¬ках — і частина сільської бідноти. Таке відсторонення низів від офіційного культу в староіндійській релігії, наприклад, наочно ілюструвалося термінами "різно-народжені" і "двічінароджені". Раби і сільська бід¬нота, які належали до нижчих шарів (каст), вважалися "різнонародженими". їх породила мати. "Двічінарод-женими" вважалися ті люди, яких, по-перше, наро¬дила мати, а по-друге, вони пройшли через обряд по¬свячення богам, тобто "друге народження".

2. Порівняна маложивучість.

Мається на увазі та обставина, що давні на¬ціональні релігії існували тільки в межах рабовлас¬ницького суспільства. Як тільки рабовласницьке суспільство вичерпувало себе, на зміну їм приходили або пізні національні, або світові релігії.

3. Суворий політеїзм. Усі ранні національні релігії були політеїстичними (від грецьк. роїу — багато, Оіеоз — бог), тобто багатобожні.

Серед багатьох богів, як правило, виділялася не¬велика група головних, а серед них — верховний бог. Останнього шанували як царя богів і людей, установ¬ника і охоронника законів. Інші головні боги вважа¬лися його помічниками, які відповідали за окремі Ділянки земного і "потойбічного" життя.

4. Зародження вчення про загробну (посмертну) віддяку, тобто наявність причинного зв'язку між по¬ведінкою людини в земному житті і її долею у за¬гробному житті. Це вчення визнає посмертну винаго¬роду для одних людей (праведників) і посмертну кару для інших (грішників).

У ранніх національних релігіях вчення про по¬тойбічну (загробну) віддяку існує поки що в нерозви-неному вигляді: віддяка пропагується не всіма ре¬лігіями, не всіма течіями всередині цих релігій і не на всіх етапах їхнього розвитку. До того ж ранні національні релігії навіть у тих випадках, коли вони викликали і пропагували загробні віддяки, не обіцяли .небесної винагороди найбільш пригнобленому шарові населення — рабам.

5. Обов'язковість і складність жертвоприношень. В жертву богам приносили: пшеницю, виноград, млинці, мед, молоко, вино, пахучу траву, дику птицю, півнів, кіз, овець, свиней, биків, собак, коней.

Чимало національних релігій знали і людські жертвоприношення. За повідомленням Плутарха (46— 125 рр.), жителі Карфагена, які були прихильниками давньофінікійської релігії, в жертву богу війни Моло¬ху приносиш, наприклад, не тільки військовополо¬нених, а й власних дітей-первістків.