Релігія і культура

1. Релігія – фундаментальний елемент культури,

її звязок зі сферою духовної культури

Релігія — явище дуже складне і має соціальний характер, тобто воно виникло в суспі¬льстві цілком закономірно й існує разом з ним; воно поєднує в собі елементи раціонального (наприклад, моральні настанови) та ірраціонального (наприклад, фантастичні образи надприродних істот — ангелів, чор¬тів тощо).

Релігія є однією з найдревніших форм суспільної свідомості — однією з форм відображення світу, але відображення своєрідного.

В основі теологічних концепцій розуміння духов¬ної культури лежить ідея щодо визначальної ролі ре¬лігії в розвитку цивілізації та культури. Стосовно пра¬вослав'я дану ідею на початку XX ст. розвивав росій¬ський релігійний філософ П. Флоренський (1882— 1937 рр.), який доводив, що саме релігія створює культуру, складає її зміст, виконує ті самі функції, що й мистецтво, наука, мораль. Похідним тут є етимо¬логічне виведення ним поняття "культура" з слова "культ". Оскільки слово "культура" має корінь "культ", вважав православний мислитель, то й сама культура, культурні цінності є лише похідними культу.

На дохристиянських етапах розвитку суспільства, на думку П. Флоренського, людина орієнтує власну Діяльність на "матеріальні інтереси", розвиваючи ли¬ше матеріальну культуру. "Одухотворятися" душа лю-Дини починає лише після Ісуса Христа. Саме з "Бого-явлення" особливого значення у духовно-історичному розвитку набуває Софія, Божественна Премудрість, яка виводить людину зі стану "духовного сну" і за¬безпечує розвиток духовної культури. П. Флоренський розробляє власну концепцію, яка здобула назву «софоологія» де намагається висвітлити духовність людини як результат дії Софд, що є проміжною лан¬кою між Богом і людиною, наближає першого до останньої і повертає останню до першого. Він пев¬ним чином заперечував творчу діяльність людини як справжнього творця культурних цінностей, не враховуючи динамізму історичного розвитку куль¬тури.

Сучасні православні богослови, йдучи за Флоренським, визначають духовну культуру як незем¬не, надприродне явище, обмежують її лише релі¬гійними ідеями та морально-релігійними вимогами. При цьому не беруться до уваги матеріальна основа культури, її значення, нерозривна єдність матерії- альної і духовної сторін культури.

Подібна точка зору існує в католицькій та про¬тестантській культурології. Зокрема, в пастирській конституції, схваленій II Ватиканським собором (1962—1965 рр.), підкреслюється, що християнське віровчення обновлює і очищує духовну культуру, підносячи її розвиток на новий щабель. Проте¬стантська теологія також розглядає релігію як суб¬станцію духовної діяльності людини, як форму осмислення і правильного сприйняття культурних цінностей.

У свою чергу, мусульманські культурологи нази¬вають іслам "цивілізаторською релігією" і стверджу¬ють, що всім досягненням в науці, культурі мусуль¬манський світ зобов'язаний ісламу.

Таким чином, наведені богословські системи вва¬жають релігію тією єдиною основою, лише на грунті якої могла виникнути і досягти висот духовна куль¬тура.

З наукової точки зору, духовна культура виступає механізмом передачі нагромаджених суспільством різ¬номанітних цінностей і традицій, охоплює сферу ду¬ховного виробництва, куди входять такі форми суспі¬льної свідомості, як філософія, мистецтво, політика, право, етика, наука, в т. ч. релігія. Наукова концепція виходить з органічної єдності матеріальної і духовної культури. При цьому підході переважаюча роль нада¬ється матеріальним основам культури.

Духовній культурі властиві певні особливості: во¬на має історичну обумовленість, фіксує національні особливості, включає в себе загальнолюдські цінності. Все це є характерним для усіх феноменів духовної культури, в т. ч. для релігії, яка також створюється людством і служить людству.

Отже, релігія є складним духовним утворенням. Зазначимо, що до недавнього часу наша література надавала їй вкрай спрощену оцінку. Релігія визна¬чалась як система "невіглаських" уявлень про світ і людину.