Іслам: витоки, періоди становлення, течії, секти.
Божество уявлялось зовнішніми матеріальними предметами і штучними ідолами, хоча звичайно, не співпадало з ними, а богопоклоніння складалося з виключно зовнішніх дій, оргій і жертвоприношень; були в застосуванні і людські жертвоприношення військовополоненних і дітей.Таке богопоклоніння не встановлювало ніякого зв’язку між людиною і божеством і не могло задовільняти релігійні почуття. Так само дуже мало воно могло спонукати до морального та соціального об’єднання людей. Зібрання людей довколо Кааби під час хаджу мало звичайно велике значення, оскільки воно знайомило їх, розширювало розумовий світогляд і представляло кожному наочно ідею націльної єдності. Але для об’єднання такий зовнішній спосіб був звичайно недостатнім. Як з розміщення багатьох ідолоів в одному приміщенні не виходило однієї релігії, так і тимчасове зібрання всіх арбських племен біля цієї огорожі для зовнішнього поклоніння різноманітним богам не утворювало з цих племен одного соціального цілого. Священні місяці проходили і жорстокі міжусобиці з вбивствами і пограбуваннями продовжувались з попередньою силою, і обов’язок кровавої помсти з роду в рід залишався відмінною рисою арабської поведінки і єдиним загальновизнаним законом арабського життя.
Як підсумок можна сказати, що з огляду на ці та інші причини іслам має чітко виражений синкретичний характер, і він увібрав у себе елементи різних релігій, зокрема іудаїзму, християнства, староарабського язичества.
2. Мекканський та мединський періоди становлення ісламу. Політична та релігійна діяльність Мухамеда.
Виникнення ісламу справедливо пов’язують з особою Мухамеда (Магомета) ібд Абдулаха, який народився в 570 р. Батько Мухамеда Абд-ель-Мутталіб Абдула (що за переданням означає служитель Божий) помер за два місяці до його народження. Мати — Аміна (або вірна) померла, коли дитині було шість років. Спочатку його виховував дід, а потім дядько Абу-Таліб, якого він ще підлітком супроводжував в Сирію (в торгівельних справах), і там в Босрі, за мусульманською легендою, мекканський караван, в якому мандрував Мухамед, запинився в одному з монастирів Сирії, монах-праведник Багіра, побачивши хлопчика, повідомив Абу Таліба, що його небожа чекає велике майбутнє, позаяк він помічений Божою печаттю. В 584 році, під час війни між корейшитами і Бену-Хавазін, він супроводжував своїх дядьків в битвах і піднімав для них падаючі стріли. Батьки Мухамеда, хоча й належали до пануючого роду, були дуже бідні, тому до 24-річного віку Мухамед служив у свого дядька, пас його стада або виконував обов’язки погонича верблюдів. Не дивлячись не таке незначне положення, він став відомим своїми здібностями і чесністю і дістав прізвисько елвамін, що означає надійний. В 594 році багата вдова Хадіджа звернула на нього увагу і взяла на службу. Він з успіхом водив її караван в Сирію, і в наступному році вона вийшла за нього заміж. Шлюб їх був дуже щасливий, хоча не дав Мухамеду чоловічого потомства.
Далі дослідники повідомляють, що коли Мухамеду було 40 років, особисте життя було вдалим. Дружина Хадіджа, яка володіла незвичайними силами духовними і тілесними, не дивлячись на свій вік користувалася його прихильністю. Відсутність чоловічого потомства було замінено всиновленням двох молодих людей, безмежно йому відданих, це були Алі, син його дядька Абу Таліба, і Зейд Ібн Харіс, невільник християнського походження, якому він дав свободу, а потім усиновив. Всі близькі любили Мухамеда, співвітчизники поважали за чесність, багатство дружини позбавляло його від матеріальних турбот, він міг би жити спокійно і щасливо, якби не заговорило в ньому його релігійне покликання. За переданням ще в ранній молодості від кожного року йшов на місяць у відлюдні гори і там віддавався самотнім роздумам. Його розум перепрацьовував і засвоював ті духовні впливи, яких він у звичайному житті зазнавав від іудеїв і християн. В ньому росло і зміцнювалось переконання, що боги його народу — бездушні і безсильні ідоли, і що істинний Бог, якого проповідував ще Авраам, один над всіма і для всіх, але араби не прийняли його.
В місяць рамазан 610 (можливо 612) року, під час свого щорічного відлюдництва, зайшов він у печеру і, втомлений тривалими, але безплідними роздумами, ліг і заснув. Те, що сталося з ним в цю ніч в печері, було потім доповнено всіма можливими легендами, але є й його власна проста розповідь, яка зберіглася в його в одному з переказів і частково підтверджена в Корані: „Раптом я відчув у сні, що хтось наблизився до мене і сказав: читай. Я відповів: „ні”. Тоді він стиснув мене так, що я думав, ніби помираю, і повторив: „читай”. Я знову відмовився. І знову прибулий стиснув мене, і я почув слова: „Читай в ім’я Господа твого, який створює людину з кров’яного згустка. Читай: Господь твій, Він милосердний дає знати людині те, чого вона не знала”. Коли я це прочитав, об’явлення відступило від мене і я пробудився. І я відчув, що ці слова написані в серці моєму”.Мухамед повернувся додому в нестямі. Хадіджа з зосередженою увагою і повною довірою вислухала його розповідь, а родич її Барка, якого вона покликала, сказав: „Якщо це правда, Хадіджа, то значить на нього зійшов великий Намус, що сходив колись на Мойсея, і тоді, він — пророк нашого народу.” Після цього з Мухамедом декілька тижнів не було нічого незвичайного, але він чогось чекав, оскільки знову пішов до пустелі. Потинявшись без толку в горах, він впав у страшну депресію і був готовий кинутися зі скелі, щоб позбутися від туги, яка душила його. Тут раптом його осяяло чудесне сяйво, і він почув повну впевненість і спокій в душі. Але додому він пішов в гарячці, загорнувся в плащ і ліг на підлогу в альтанці і тут в сильному нервовому приступі почув такі слова: „ти, загорнутий у плащ! Вставай! Проповідуй Господа свого! Прославляй Його! Одяг твій очисти! Нечистоти уникай! Не будь добрим з користі і Господа твого міцно тримайся!”