Києво-Печерська Лавра, історія та сьогодення
Наприкінці 50-х років посилився тиск партійно-політичної системи, і Заповідник перетворюється на розсадник заідеологізованої атеїстичної пропаганди. У цей час за вказівкою директивних партійних органів було засипано старовинні колодязі Антонія і Феодосія, які ще з давніх часів користувалися великою популярністю у віруючих, а також виконували дренажну функцію.
У 1961 р. волюнтаристським рішенням партійних органів діючий монастир, який поновив свою діяльність на території Нижньої Лаври у 1941р., за часів фашистської окупації, було закрито, його насельників вигнано.
У червні 1988 р. з нагоди святкування 1000-літнього ювілею Хрещення Київської Русі, згідно з постановою Ради Міністрів УРСР, новоствореній печерській громаді було передано територію Дальніх печер з усіма наземними будівлями й печерами; у 1990 р. передано територію Ближніх печер.
2. Лавра сьогодні
Чотирнадцять років тому, після майже тридцятирічного запустіння й гонінь на православну віру, знову відродився монастир, колиска руського чернецтва — Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра.
Усім відомо: просто руйнувати, будувати важко. Тому неможливо, щоб після стількох років переслідування віри, за час яких наш народ духовно послабшав, втратив багато традицій церковного життя, зокрема чернечого, враз постало перед нами монастирське духовне життя в усій своїй повноті. Не так швидко робиться, як мовиться. Тому, очевидно, знадобиться ще не один десяток років для внутрішнього духовного устрою обителі. Але вогник чернечого життя засвітився і потягнулись до нього і ті, хто прагнув «життя постувального» і благочестиві миряни, які палко полюбили стародавню обитель з її видатними святинями.
Хоч якими довгими були роки лихоліть, духовні ниті, що пов'язують наш час з часами "вікопам'ятних діянь і подвигів богоносних отців" все же не перервались. І чи не диво, що сьогодні у центрі сучасного столичного міста, яке десятиріччями боролось із своєю священною історією, своїм же корінням, відродився оазис життя, сповненого віри і сподівання на Бога!З чого починається життя монастиря? — З молитви. Без молитви і монастир не монастир, а просто гуртожиток. Тому центральне місце в монастирському житті займає богослужіння, а першим обов'язком ченця є його постійне молитовне спілкування з Богом. У цьому відношенні, милістю Божою, відродження Лаври пов'язане з тим, що до щойно відкритої обителі прийшли не тільки новоначальні іноки, а й повернулися старі лаврські ченці, які мали молитовний досвід і знали лаврські традиції.
Ще від часів преподобного Феодосія Печерського в Лаврі заведено давній спільножительний устав Студійського монастиря, але з часом виникли деякі особливості, які склали лаврську традицію.
День обителі починається з того, що вранці братія збирається у храмі на службу, що називається полуношницею. Братія читає граматки (поминання), де записані імена живих і померлих православних. Після завершення полуношниці відправляються часи, а після них — Божественна літургія. У Лаврі встановлено читання невсипущого Псалтиря. У невеликій каплиці на Ближніх печерах наче невгасима духовна лампада, безперервно, вдень і вночі, читаються святі псалми.
Особливе місце у лаврському богослужінні займають дні свят: Успіння Пресвятої Богородиці, храмових свят, — Різдва Христового (підземний храм у Дальніх печерах), Різдва Богородиці, Введення до храму Пресвятої Богородиці (підземний храм у Ближніх печерах), Благовіщення (підземний храм у Дальніх печерах), Тройці, Хрестовоздвиження, Зачаття Святої Анни, Усіх святих, Преподобних Антонія і Феодосія, а також Собор усіх Преподобних Печерських, Соборів отців, що спочивають у Дальніх і Ближніх печерах, на честь ікони Божої Матері "Живоносне джерело", а також окремі дні пам'яті Преподобних Печерських, коли відправляються полієлейні служби.
У печерах служать молебні з помазуванням миром від мироточивих глав, і одяганням шапочки святого преподобного Марка Гробокопателя.
У святкові дні після літургії відправляється чин о Панагії ("панагія" у перекладі з грецької означає "всесвята" або "пресвята"). Панагією називається проскура, з якої під час Літургії виймається часточка на честь Пресвятої Богородиці. Ця проскура урочисто виноситься з храму і з призиванням імені Божої Матері ділиться між братією після трапези.