Києво-Печерська Лавра, історія та сьогодення
Серед дарувальників — імена великокнязівські, граф Шереметьєв і княгиня Гагаріна, граф Рум’янцев-Задунайський (похований в Успенській церкві) і князь Потьомкін, гетьман Мазепа, графиня Орлова-Чесменська та сотні інших. Значні суми на утримання Лаври дарували дворяни, купці, промисловці, іноземці. Навіть прості люди, з вельми скромним достатком, вважали за свій християнський обов'язок пожертвувати Лаврі частину заощаджень.
При Печерському монастирі існували будинок для прочан і лікарня, на будівництво яких, Лавра витратила понад ста тисяч карбованців. Свята обитель приймала на утримання до вісімдесяти тисяч паломників щороку. Багато хто з них не тільки безкоштовно жили в лаврському готелі, а й харчувалися за рахунок монастиря хлібом і щами три, чотири і більше днів поспіль. І так протягом десятиліть!
Лавра, як й інші монастирі імперії, виділяла значні кошти на розвиток освіти: утримувала власну початкову школу, Духовне училище, асигнувала кошти на навчання бідних учнів Київської єпархії і навіть встановила п'ять стипендій в духовно-навчальних закладах Києва і Костроми "На згадку про чудесний порятунок священного життя Государя-Імператора Олександра II 4 квітня 1866 року".
1 грудня 1860 р. в Лаврі відкрилося двокласне народне училище для дітей штатних служителів і жителів Києва. Згодом його було названо лаврською двокласною церковнопарафіяльною школою. У 1914 р. вона приймала на навчання до 130-140 дітей.
Істотними були пожертвування Лаври та інших великих монастирів у роки російсько-японської і першої світової війни.
Як бачимо, Києво-Печерська обитель завжди відгукувалося на будь-яку добру, християнсько-народну і церковно-суспільну справу. Добродійність, любов до ближніх створювали Києво-Печерській Лаврі заслужений авторитет. Свідченням тому є щедрі подарунки царів із супровідними документами "про дарування в ознаменування особливої прихильності до Обителі за труди й молитви братії Лаврської в ім'я спасіння душ людських".
У Лаврі склався унікальний некрополь. На території святої обителі, в церквах і печерах її спочивають: перший Київський митрополит Михаїл, князь Феодор Острозький, Єлисей Плетенецький, свт. Петро Могила, Інокентій Гізель, десятки інших видатних діячів вітчизни.Багато хто з вельможних людей хотів, щоб після смерті їх поховали на Лаврському цвинтарі. Подібний заповіт залишив, зокрема, генерал-фельдмаршал Борис Петрович Шереметьєв. Проте після смерті Шереметьєва, який помер у Москві, за велінням Петра I тіло покійного доставили не в Київ, а в Олександро-Невськую Лавру Санкт-Петербурга. На Різдвяному цвинтарі Лаври, у Великій Успенській церкві, на території обителі було поховано багато видатних діячів Росії та України, у тому числі дочка Б.П. Шереметьєва – Наталя (в чернецтві – Нектарія) Долгорукая. Не було людини в Росії, яка б не чула про важку долю цієї жінки. Опальна княжна прийняла схиму у Флоровському монастирі (в 1757 р., у віці 43-х років). Освічена, діяльна жінка, вона брала участь у відновленні Десятинної церкви та інших київських храмів. Черницю Нектарію, яка померла 3 липня 1771 р., з належними княгині й подвижниці почестями було поховано в Лаврі.
8 грудня 1769 р., через місяць після смерті імператриці Катерини-II, помер Петро Олександрович Рум’янцев-Задунайський, видатний воєначальник і державний діяч, фаворит царського двору, який усе свідоме життя присвятив служінню державі. Імператор Павло наклав на всю Російську Імперію триденний траур "На згадку великих заслуг фельдмаршала Рум’янцева перед Вітчизною". За заповітом Рум’янцева, тіло його перевезли до Києва і поховали в Лаврі, біля крилоса соборної Успенської церкви. Біля входу в храм, в особливо влаштованому приміщенні йому спорудили грандіозний пам'ятник.
У 1911 р. земля обителі прийняла останки Петра Аркадійовича Столипіна – видатного державного діяча Російської Імперії
Після жовтневого перевороту для Лаври почалися найважчі в її історії часи. Згідно з Декретом радянського уряду «Про відокремлення Церкви від держави і школи від Церкви» усе майно церковних і релігійних товариств було оголошене надбанням народу. 29 вересня 1926 р. ВУЦВК і Рада народних Комісарів УРСР ухвалили постанову про «Визнання колишньої Києво-Печерської Лаври історико-культурним державним заповідником і про перетворення її на Всеукраїнське музейне містечко». Поступова ізоляція церковної громади, витіснення її новоствореним музеєм завершилися на початку 1930 р. повною ліквідацією монастиря. Частину братії вивезли за сотні кілометрів від Києва й розстріляли, інші були ув'язнені або заслані. Лавра була розорена і зруйнована.
Величезної шкоди архітектурним та історичним цінностям Лаври було завдано в роки Великої Вітчизняної війни. 3 листопада 1941 р. було висаджено у повітря Успенський собор. Досі точно не встановлено, ким виконувалися вибухові роботи – гітлерівцями чи радянським подпіллям. Проте залишається очевидною руйнівна і дика за своїм характером сутність обох безбожних режимів.