Іслам – шиїти і суніти

Ісмаїлізм у ході своєї еволюції здобуває віросповідання і культові особливості, що відрізняють його як від “класичного” шиїзму, так і від ісламу взагалі. Ідеологічна система Ісмаїлизма поділяється на “зовнішню” – загальнодоступну – і “внутрішню” – езотеричну, доступну деяким присвяченої. “Зовнішня” доктрина мало чим відрізняється від звичайної шиїтської доктрини. “Внутрішня” містила алегоричне тлумачення Корана і систему філолофсько-релігійних знань, родинну гностицизму, про яку мало що відомо, оскільки вона містилася в найглибшій таємниці. Запозичавши ідеї християнських гностиків, неоплатоників, а можливо і буддистів, Ісмаїлити розробили містичне навчання про еманацію божественного світла у світі. Важлива роль надавалася містиці чисел і уподібненню земного світу небесної ієрархії. По цій теорії бог-абсолют, предвічний і позбавлений якостей, виділив із себе Світовий Розум, що володіє всіма атрибутами божества – премудрістю, вічністю, всевладдям і ін. Світовий Розум, прагнучи до самопізнання, зробив Світову Душу, недосконалу по своїй природі, що у прагненні до досконалості й уподібнення богу, зробила первинну матерію – пасивну, але здатну приймати подоби образів, що існували у Світовому Розумі. З цієї матерії виникли космос, планети, земля, живі істоти і людина. Бог-абсолют виявив себе в сімох етапів (Бог – Розум – Душу – Матерія – Простір – Час – Людин), і цим семи етапам еманації божества відповідають сім циклів земної історії. У кожнім історичному етапі з'являється пророк – натик (“проповідуючий”) – як утілення Світового Розуму, і його помічник – саміт (“мовчазник”) – втілюючий Світову Душу. Сім пророків це: Адам, Ібрахім, Нух, Муса, Іса, Мухаммад і другий Мухаммад (Ібн Ісмаїл). Натик повідомляє людям божественне одкровення в явній формі. Самит же тлумачить таємний зміст навчання. При Ісі їм був Петро, при Мухаммаде – Алі. Між появами пророків їх заміщає сімох імамів. Сьомий імам сьомого циклу завершує історію світу, він з'явиться як месія і розкриє весь таємний зміст одкровення, заготував Страшний суд.Таємна догматика Ісмаїлизма була дуже складна і трималася в зробленому секреті. Існували ступіні присвяти, що наближали віруючого до пізнання таємниць поетапно. І ці ступіні віддаляли його від Корана, шаріату й ісламу, даючи алегоричне тлумачення Корана і сунни, при якому виконання правил життя ставало необов'язковим. Ісмаїлизм був під забороною у всіх областях Ісламського світу, поки в 910 р. Ісмаїлити не захопили Північну Африку, а в 969 р. – Єгипет. Там була заснована держава Фатимідів – Ісмаїлитских халіфів, що претендували на походження від Фатими – дочки Пророка, і Алі. Відтіля в усі краї ісламського світу розсилалися проповідники – даі, що таємно проповідували Ісмаїлизм і вербуючи нових адептів. Інтелектуальна еліта часто спокушалася складною і вишуканою філософією Ісмаїлизма, їхнє навчання вплинуло на творчість багатьох філософів і вчених ісламського світу, особливо т. наз. групи Іхван ас-Сафа (“Братів чистоти”).

Ісмаїлити створили могутню таємну централізовану організацію по пропаганді свого навчання. Для оперативної передачі зведень вони користалися поштовими голубами. В організації теж відбилася містика священних чисел. За аналогією з 12-ю місяцями в році, світ був поділений на 12 “островів”, на чолі яких стояли Верховні проповідники. У кожного Верховного проповідника було по 30 помічників (по числу днів у місяці), а в кожного з них – по 24 підлеглих їм даї (по кількості годин у добі), з них 12 “денних” і 12 “нічних”. “Денні” даї були нижчою ступінню ієрархії Ісмаїлитских проповідників. Їхньою задачею було – провокувати релігійні суперечки в гущавині народу: на базарах, у трактирах і, використовуючи свої знання і навички проповідника, вербувати людей у свою організацію. Підготовлений “видимим” даї новачок передавався даї більш високого рангу – “схованому” чи “нічному”, що брав з неофіта клятву вірності. Організацію скріплювала сувора дисципліна. Ісмаїлити в багатьох краях піддавалися гонінням, тому їм покладалося ховати свою приналежність до секти. Люди займалися своїм звичайним ремеслом – карбувальники, лимарі, ювеліри. торговці, ткачі, переписувачі – але головною їхньою справою була таємна агітація, поширення і збагнення навчання.

Ісмаїлити теж неодноразово перетерплювали розкол. Після смерті Мухаммада Ібн Ісмаїла частина Ісмаїлитов рахували його останнім, 7-м імамом і прийняли назва “семирічники”. У 890 р. вони, під керівництвом Хамдана Кармата почали збройну боротьбу проти халіфа ал-мутадида. З тих пір їх стали називати “кармати”. Найбільший успіх кармати мали в Бахрейну, де в 899 р. заснували свою державу. Їхня ідеологія ґрунтувалася на вірі в прихід махди. Вони говорили: “Правда з'явилася світу, махди воскрес, влада Аббасидов, факихов, читців Корана і проповідників підходить до кінцю. Чогось більше чекати; ми прийшли не для того, щоб установити своє правління, а щоб скасувати закон”. Схід Халіфату піддався жорстокому спустошенню. Кармати відносилися до інших мусульман як до невіруючого. У нач. 930 р. 600 вершників і 900 піших карматов ввірвалися в Мекку під час паломництва й учинили там жорстоке і безглузде побиття людей. Більш 1000 чоловік були убиті прямо в огорожі ал-Масджид ал-Харам, колодязь Замзам був завалений трупами. Розгарбування Кааби і викрадення “чорного каменю” у повинні були продемонструвати, що бог більше не підтримує ортодоксів. Тільки через двадцять років Бахрейн повернув “чорний камінь” Мецці за великий викуп. Карматское держава в Бахрейну зі столицею в Лахсе зберігало свою незалежність до середини XI в. Насир Хосров залишив докладний опис його у своїй книзі “Сафар-наме”. Рада із шести старійшин відав справами громади, майно було загальним, доходи поділялися нарівно. Лихварства там не було, усі жителі могли одержувати від держави безпроцентні позички, султанський млин задурно молов зерно всім бажаючим, ремонт будинків також здійснювався безкоштовно. Цей “комунізм” забезпечувався грабежом сусідніх територій і працею 30 тисяч негрів-рабів. У гробниці засновника карматского держави денно і нощно стояв осідланий кінь, щоб він міг негайно підхопитися в сідло, коли воскресне.Ті з Ісмаїлитов, хто продовжував визнавати нащадків Мухаммада Ібн Ісмаїли імамами, наприкінці X в. захопили владу в Єгипті. Їх стали називати фатимидскими Ісмаїлитами. При халіфі ал-хакиме (996 – 1021) з їхнього середовища виділилася нова секта – друзи, що обожили дивного халіфа. Цей халіф Хаким – блакитноокий блондин (видимий, його мати була северянка) наказував каирцам відкривати крамниці і базари вночі, а вдень спати. Він заборонив шевцям шити жіночі туфлі, щоб жінки сиділи будинку. Оскільки його турбував собачий гавкіт, він велів перестріляти всіх собак. По ночах він блукав по місту і приймав прохання, причому дозволялося писати тільки один рядок на одній стороні листа, а для вручення прохання можна було наближатися до халіфа тільки з правої сторони. Він міг без усякої причини наказати відрубати чи руку вирізувати мову своєму наближений, а потім щедро його нагородити. Під кінець життя він перестав митися і стригти волосс і нігті, жахаючи придворних своїм зовнішнім виглядом, і оголосив себе живим богом. Зрештою він таємниче зник, і поширилася віра в його друге пришестя в ролі махди.