Зворотний зв'язок

Іслам – шиїти і суніти

Перший серйозний розкол в умме також був зв'язаний з політичною кризою в роки правління четвертого халіфа Алі Ібн Абу Таліба. Попередній халіф – Усман Ібн ал-аффан – намагаючись зміцнити свою владу, призначав правителями областей своїх родичів, чим сильно підірвав свій авторитет у простого люду і спровокував початок громадянської війни. Коли Усман Ібн ал-аффан умер, Алі, що прийшов йому на зміну, заявив, що він повернеться до ідеалів правління суворого і принципового Умара і не допустить сімейності у влади. Для початку він звільнив всіх Усманівських намісників, але правитель багатої Сирії Муавія відмовився підкоритися, фактично відокремивши Сирію від халіфату. Почалася громадянська війна.

У битві під Сіффіні в 657 р., коли здавалося, що перемога вже на стороні війська Алі, Амр Ібн ал-ас підказав воїнам Муавії шлях до порятунку. Вони підняли на списах до неба аркуші Корана, призиваючи супротивників припинити братовбивчий бій і надати Аллаху розсудити їх. Алі зупиняє бій, втрачаючи перемогу і 12 тисяч своїх сподвижників, що порахували поводження Алі боягузливим зрадництвом, утворили власне угруповання і почали збройну боротьбу на обидва фронти. Їх назвали “повстанці” – харіджити.

2. Харіджити – перша секта ісламуХаріджити були самою першою сектою усередині ісламу. Із самого початку цей рух не було єдиним ні в політичному, ні в релігійному відношенні, воно об'єднало людей, що вимагали повернення до ідеалів раннього ісламу, самі себе вони називали “людьми посади і молитви”, тобто, тими, хто строго дотримує розпоряджень Корана. Їхнім гаслом було “Судити вправі тільки бог” (ля тахкім ілла іллах). Головним принципом їхньої програми була вимога активності в справах віри, вони вважали, що тільки ті, хто активно бореться за торжество ісламу, може вважати себе щирим мусульманином і розраховувати на рай, а байдужі маси, що віддавали перевагу відсиджуватися в будинку, нічим не краще язичників. Цих сумнівних мусульман і віровідступників треба убивати.

Харіджити вимагали повернення до рівності всіх мусульман. Вони вважали, що положення людини в суспільстві повинне визначатися його благочестям, а не чи знатністю багатством. Глава громади повинна бути виборним, їм повинний стати самий гідний з мусульман. При цьому походження кандидата не грало ролі, халіфом міг стати чи раб вільний, чорношкірий чи араб. При цьому реальна повнота влади належить уммі, вона призначає халіфа і вона може скинути його, якщо його поводження залишає бажати кращого. Відповідно, угодовська, з їхнього погляду, політика Алі послужила приводом почати боротьбу з ним. Спочатку вони воювали проти Алі, потім – проти Омейядів, але зрештою розкололися на кілька угруповань (азракіти, ібадити, суфріти), що побилися між собою, і рух стих. Але до цього Алі Ібн Абу Талиб став жертвою замаху харіджитів: при виході з мечеті Куфи він був смертельно поранений харіджитом Ібн Мулджамом і через два дні помер.

Дійсний розкол в ісламі відбувся трохи пізніше і був зв'язаний з появою на політичній арені партії, що проголосила вимога повернення влади в родину пророка. Після убивства Алі (661 р.), його сподвижники (по-арабски аш-шиа, звідси – “шиїти”) рахували, що влада повинна перейти в спадщину до його синів – Хасану і Хусайну, Муавію же вони вважали узурпатором. Але Муавія відкупився від Хасану, що аж ніяк не був по своїх особистих якостях гарним претендентом на роль щирого-мусульманського лідера. Він прославився частим розірванням шлюбів, був недорікуватий і ще при житті батька завдавало шкоди своїм поводженням репутації будинку пророка. Хасан одержав від Муавии 5 млн. дирхемів і постійний доход з одного з іранських округів, після чого привселюдно оголосив у мечеті Куфи, що він відмовляється від халіфату, і виїхав у Медину, де жила як приватна особа. Героєм шиїтів було призначено стать його молодшому брату Хусайну.

У мусульманських священних містах не вщухала схована опозиція Омейядам. Після перенесення столиці в Дамаск сподвижники і нащадки роду Мухаммада виявилися викинутими на периферію політичний життя. Ще залишалися в живих ансарі і мухаджирі, не маючи інших занять, віддавалися молитвам і збиранню матеріалів про життя пророка. Ці люди вважали, що саме вони повинні служити зразком і хоронителями щирого благочестя, чистого ісламу. Вони вважали себе незаслужено обійденими. Життя Омейядів, що швидко засвоїли в Сирії звички і пороки високої візантійської цивілізації, здавалася їм сумнівно мусульманської. Коли ж Муавія, незадовго до своєї смерті домігся того, щоб його спадкоємцем був оголошений його син Йазід, це відкрите твердження спадкування верховної влади обурило мединську опозицію. Вступивши на престол, Йазід став жити як багатий византієць: він любив полювання, музику, вино, розкіш, міський комфорт і про бедуїнів і пустелю згадував тільки під час чергової епідемії чуми (практика показувала, що в прожареній сонцем пустелі чума не пробиралася, тому туди їхали на час карантину). Глухе ремство мединців вилилося у відкрите протистояння халіфу.

3. Виникнення сунізму і шиїзму

Хасан до цього часу вмер. У місті Куфі – традиційному центрі шиїзму – знайшлися люди, що оголосили, що його наступний по старшинству нащадок Алі – Хусайн – став третім шиїтським імамом і він повинний прибути в Куфу, щоб очолити повстання у свою користь. Хусайн відправляється в Куфу, виславши уперед свого двоюрідного брата Мусліма. Однак виступ куфійців було подавлено в самому зародку, а Слинимо схоплений і повішений. Звістка про його загибель застало Хусайна в шляху. Незважаючи на домовленості повернутися, Хусайн продовжив шлях назустріч своєї загибелі. Поріділий загін Хусайна (40 піших і 32 вершника) був зустріті чотирьохтисячним загоном куфійського намісника в місці за назвою Кербела. 10 жовтня (10 мухаррама) 680 року вони прийняли нерівний бій. Хусайн упав у бою, одержавши десятки колотих і рубаних раней, його люди були перебиті. Голову Хусайна відправили в Дамаск халіфу, Йазід виявив вдаваний “жаль” про те, що трапилося.Трагедія в Кербелі зробила важке враження на сучасників. Про тих пір Хусайн вважається “головою мучеників”, день його загибелі 10 мухаррама відзначається як день уболівань. Посада в перші десять днів мухаррама (ашура) – жалобні дні для всіх шиїтів. Інакше ці церемонії називають Шахсей-Захсей – несамовиті фанатики під час жалобних процесій б'ють себе кулаками в груди, наносять рані ланцюгами і кинджалами, викликуючи: “Шах Хусейн! Вах Хусейн!” Загибель Хусайна сприяла релігійному і політичному об'єднанню прихильників роду Алі. Шиїти додали його образу містичний характер, зв'язали з його ім'ям здійснення чудес і гасло “Помста за кров Хусайна!” став символом шиїтського руху. З цього часу іслам розколюється на два напрямки – сунізм і шиїзм.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат