Релігія (лекції)
У 10 ст. до н.е. цар Соломон побудував в Єрусалимі розкішний храм Ягве, який в подальшому став центром культової діяльності іудаїзму. Але на початку централізації культу Ягве ще не було. Від місцевого палестинського населення євреї засвоїли ряд релігійних свят: маццот (свято весни), шеббуот (свято збирання пшениці), суккот (свято кущів). У період, який називається «після полону» значне місце зайняла реформа царя Іосії, в основу якої було покладено п’яту книгу Мойсея – «Повторення закону». Ця книга суворо регламентувала і правову й обрядове життя євреїв, а головне вводила суворий принцип поклоніння Богу Ягве. Було розпочато справжню війну з ідолами, божками, чаклунами, заклинателями. З часом Ягве перетворився на єдиного Бога – творця світу і можновладця. Таким чином в іудаїзмі вперше в історії релігії було проголошено послідовний і принциповий монотеїзм. Тенденції до монотеїзму існували й в єгипетській, вавілонській, іранській релігіях, але ця тенденція була лише відображенням політичної централізації, влади царів.В єврейській релігії відсутнє вчення про загробне воздаяння. Замість цього в іудаїзмі розвинулося вчення про боговибраність. Якщо євреї страждають, то в цьому вони винні самі; за порушення заповідей Бога їх чекають неприємності. В цей час відбувається сувора ізоляція євреїв від інших народів, забороняються шлюби, стосунки і т.ін.
За повелінням Ягве Мойсей накреслив на скрижалях 10 заповідей і став першим єврейським законодавцем.
1.Не буде в тебе інших богів;
2.Не роби собі кумира;
3.Не виголошуй даремно імені Бога;
4.Пам’ятай день суботній;
5.Поважай батька і матір;
6.Не вбивай;
7.Не перелюбствуй;
8.Не кради;
9.Не говори неправди;
10.Не бажай будинку ближнього твого, ні раба його, ні віслюка.
За допомогою різних чудес Мойсей зумів врятувати свій народ від загибелі ось чому він вважається батьком іудейської релігії (англ. «мозаїзм»).
Згідно Біблії, Бог Ягве через пророка Мойсея запропонував народу Ізраїля союз – «завіт», який мав два ключових положення: 1) Євреї повинні визнати Яхве єдиним Богом, творцем всього; 2) Будучи вибраним Богом, єврейський народ буде знаходитися під його особливою опікою. Ці два положення є центральними у релігійно-культовій системі іудаїзму. Орієнтуючи єврейський народ на етнічну замкненість, іудаїзм протиставляв євреїв іншим народам. Але завоювання О.Македонським Палестини, іудейська війна у 1 ст. н.е. антиримське повстання приводить до розселення євреїв по всьому світу. Ця епоха в історії іудейської релігії отримала назву епохи «діаспори». В діаспорі виникла синагогальна організація єврейських громад. Синагога (гр. «зібрання) – молитовний дім, центр суспільного життя, орган громадського самоврядування. Тут читали і тлумачили священне письмо, молилися, але не приносили жертви. У 3-2 ст. до н.е. всі книги Біблії було перекладено на грецьку мову на пропозицію єгипетського царя Птоломея 11. Не виключено, що це було зроблено для єврейського населення діаспори, яке вже не розуміло єврейської мови. В цей час виникають також секти саддукеїв (дотримання релігійних традицій), фарисеїв (демонстративна набожність), евсеїв (аскети). В ідейному змісті іудаїзму з’явилося багато нових рис, зокрема віра в прихід месії – національного вождя, який звільнить народ від пригноблювачів. У більш ранній період месіями (помазаниками) називали реальних царів. З вченням про месію була пов’язана ідея про есхатологічне вчення (вчення про кінець світу). З’являються ідеї про кінець світу, воскресіння з мертвих, загробне життя.