Релігії Давнього Китаю

На цей період у нього було до трьохсот учнів і послі¬довників, серед яких сімдесят-вісімдесят, за словами Кон¬фуція, володіли неабиякими здібностями. Найближчі з них рідко розлучалися з ним надовго. Здебільшого вони сиді¬ли чи стояли довкруг учителя, вслухаючись у його думки, разом проникаючи вглиб історії, пізнаючи поетичні обра¬зи, релігійні обряди, етичні норми. Він був розкутий і від¬критий у таких розмовах.

Тринадцять років тривало поневіряння Конфуція, який не переставав надіятись на те, що хтось із державних вель¬мож запросить його до себе в радники. Але вони охоче приймали його в себе, та до слів його не прислухалися. Шістдесятивосьмирічним він повернувся в провінцію Лу, присвятивши свої останні дні літературній праці. В цей час помирає його син (у Конфуція було ще дві дочки), улюб¬лений учень, чию смерть він переніс із глибоким болем: «Небо знищує мене», - у відчаї промовив він.Один із його учнів стверджував, що про найближення своєї смерті Конфуцій дізнався у віщому сні. «Жоден муд¬рий правитель не приходить, щоб узяти мене за вчителя. Пора мені вмирати», - так підсумував він своє життя. Невдовзі злігши, на сьомий день помер. При ньому не бу¬ло тоді ні дружини, ні дітей. Сталося це в 479 р. до н.е.

Учні поховали його з великими почестями, багато з них, побудувавши довкола могили хатинки, протягом трьох років молилися там за свого вчителя. Тепер там пантеон Конфуція та його учнів.

Звістка про смерть Конфуція швидко облетіла давньо¬китайську державу. Відтоді багато його співвітчизників стали поклонятися йому, були серед них і ті, хто за життя Конфуція неприховане ігнорував його.

Приблизно через 225 років після смерті Конфуція відбу¬лася зміна правлячої династії в Китаї. Нова влада, праг¬нучи насадити деспотичні порядки в державі, наштовхну¬лася на потужний спротив послідовників Конфуція, що, зрештою, спричинило крах тиранії. Сила і вплив Конфу¬ція після смерті виявилися значно могутнішими і, що най¬головніше, - затребуваними, не як за його життя, хоч Конфуцій не залишив після себе жодних текстів, у яких була б викладена його філософсько-етична система. Мож¬ливо, це сталося тому, що свої думки він розцінював не як ориганільні творіння, що претендують на статус божест¬венного Одкровення, а всього лише як коментування іс¬тин, сформульованих давньокитайськими мудрецями. Йо¬го цікавила тільки людина. Цілісне уявлення про нього та його погляди викладено в працях учнів Конфуція.

На тому місці, де був його будинок у Цюйфу, у XII ст. споруджено храм Конфуція. Формою він нагадує імпера¬торський палац, оточений стіною з червоної цегли, з чо¬тирма вежами на кутах. Симетрично розташовано кілька будинків. Головний із них - Дачандянь - Палац вищої досконалості, там стоїть статуя Конфуція і відбуваються жертвопринесення. Храм реконструйовано у 1724 р., він є справжнім центром китайської культури.

Із зростанням авторитету конфуціанства відбувався і процес канонізації особи Конфуція. З 555 р. обов'язковою стає наявність храму Конфуція в кожному місті, де спочат¬ку поклонялися поминальним табличкам Конфуція, по¬тім - його скульптурам. Пізніше цього мислителя стали вважати «першим святим», а ще через деякий час розроб¬лено церемонію поклоніння Конфуцію на його могилі, а йому присвоєно титул «наставника держави». Потім його стали називати «великим вчителем нації», у 1906 р. було замінено «середні жертвопринесення» Конфуцію «вели¬кими жертвопринесеннями». Культ Конфуція зберігся і після падіння династії Цін у 1912 р., хоча жертвоприне¬сення Небу, Сонцю і Місяцю було скасовано. Лише в КНР культ Конфуція припинив своє існування на державному рівні, але в побуті зберігся дотепер.

Діяльність Конфуція припала на ті часи, коли давньо¬китайська релігія вже остаточно сформувалась. Це було вчення про Небо, духів і душі предків з відповідною систе¬мою релігійного культу. Розвиток вірувань, культової сис¬теми майже не відбувався, не було духовенства, священ¬них писань і богослов'я. Головними були зумовлені звича¬ями зовнішні дії. Конфуцій усе це сприйняв як абсолютну істину. Він не вважав себе релігійним реформатором. В існуючу систему анімістичних і фетишистських уявлень з дуже бідною міфологією, але з розвинутою магією він вніс ідеї, яких потребувало суспільство, сповнене соціального напруження і протиріч. Його вчення - не стільки релі¬гійне, скільки етико-політичне, оскільки в релігійно-філо¬софському вченні Конфуцій зробив наголос на етико-полі-тичних проблемах.

Філософсько-етичні, релігійні засади конфуціанства. Конфуціанство є складним комплексом філософських, етичних, релігійних поглядів, особливим способом життя, основу якого становить солідарність. Серцевину його утво¬рює своєрідне розуміння моральної природи людини, її вза¬ємозв'язків у родині, суспільстві, державі.

Спершу конфуціанство заявило про себе як етико-філософське вчення, а його творець бачив себе навчите-лем мудрості, завдання якого полягало в коментуванні висловлювань давніх мудреців. Загалом конфуціанство було спрямоване на стабілізацію китайського суспільст¬ва, якому дошкуляли різноманітні міжусобиці та смути. Це спонукало Конфуція, звернувшись до давніх націо¬нальних вірувань, традицій, культів, переосмислити їх від¬повідно до тогочасних суспільно-політичних, духовних об¬ставин.