Церковне християнство

Ієрархія католицької церкви спирається на сувору централіза¬цію і безумовну підлеглість нижчих церковних органів вищим. Очолюється католицька ієрархія «Священною колегією карди¬налів». Кардинал - це вища духовна особа після папи. Кар¬диналів призначає папа. Постійною установою Ватикану є дер¬жавний секретаріат. Він відає дипломатичними відносинами з країнами, з якими Ватикан має стосунки.

Ордени ченців мають особливі статути. Створені для посилен¬ня впливу католицької церкви, вони мають суворо централізо¬вану структуру. Ордени очолюють «генерали», «генеральні магістри», котрим підпорядковуються «провінціали» (провінціальні пріори), «магістри», а останнім - абати і конвентуальні пріори. Над цими особами - генеральний капітул, тобто зібрання керів¬ників різних рангів, що збирається раз на кілька років. Ордени підпорядковуються безпосередньо папі Римському . Одним з перших католицьких ор¬денів є орден бенедиктинців, заснований в Італії в VI ст. Бенедиктом Нурійським. Особливим впливом орден користувався в Х-ХІ ст. Сьогодні бенедиктинці існують у ряді країн Європи і Америки, мають свої школи й університети, періодичні видан¬ня. В XI-XIII ст. з'являється багато чернецьких орденів.

Серед чернецьких орденів важливе місце належить так званим жебрацьким орденам: францисканському, заснованому у XVIII ст. святим Франциском; Доміні-канському. Ордени кармелітів, августинців повинні відмовитися від особистого майна і жити на подаяння. Заснований Франциском Асизьким орден францисканців отримав ряд привілеїв від папи - право проповіді і звершення таїнств, вільного викладення в ун¬іверситетах. Орден доміні¬канців, або «братів проповідників», заснований у 1215 р. Домініком був покликаний розгорнути боротьбу проти середньо¬вічної єресі, насамперед проти альбігойців - учасників єретич¬ного руху XII-XIII ст. у Франції, спрямованого проти панівного становища католицької церкви в економічному й духовному житті середньовічного міста.

У 1534 р. виник орден єзуїтів (товариство Ісуса), заснований Ігнатієм Лойолою (1491-1556) для боротьби з Реформацією, який є однією з войовничих організацій католицької церкви. Орден здійснював непримиренну боротьбу проти єресей, переслідував учених, боровся з вільнодумством, складав індекс заборонених книг, активно сприяв закріпленню необмеженої папської влади.

Єзуїти крім трьох чернецьких обітниць (безшлюбність, послух, бідність) дають зарок абсолютної покори папі Римському. Вони навіть в думках не можуть піддавати сумніву вимоги папи. У статуті ордену записано,- що щоб не помилитися в

13

житті, необ¬хідно біле називати чорним, якщо того вимагає церква. На ос¬нові цього положення орден єзуїтів розробив норми моралі. В їх основі лежать принципи:

1) пробабілізм - кожний вчинок людини можна вважати мо¬ральним, якщо він може бути виправданий посиланням на Свя¬щенне писання;

2) право помилки в думці - дає змогу виправдати такі діяння, що засуджуються (клятвовідступництво, хибна присяга). Тут вже посиланням на Священне писання виправдатися не можна. Якщо єзуїт у думці скаже слово «нон» («ні») перед хибною присягою, то він перед Богом буде чистим;

3) принцип керівного наміру - всякий аморальний вчинок може бути виправданий, якщо він здійснюється задля високої мети, інтересів церкви.

Єзуїтський орден відрізняється від інших орденів тим, що не вимагає від своїх членів жити в монастирях і носити монастир¬ський одяг. Вони можуть бути таємними членами ордену.

Установи Ватикану включають у себе 9 конгрегацій (об'єднань);З трибунали й декілька Секретаріатів. Конгрегації - своєрідні міністерства, які очолюються групою кардиналів (3-4 чол.) і главою - префектом.

Серед них найважливішими є: 1) конгрегація священної канце¬лярії; 2) конгрегація пропаганди віри - веде місіонерську діяльність головним чином у країнах Азії та Африки. Це найзаможніша кон¬грегація, яка отримує дотації від правлячих кіл: бізнес¬мени-католики, представники інших релігійних напрямків (наприклад, баптисти) подають значну матеріальну допомогу.Сучасне католицтво. За майже тисячоліття свого існування ка¬толицтвом накопичено значний досвід пристосування своїх інсти¬тутів, ідеології та форм діяльності до соціально-економічних, політичних та культурних умов суспільства, що змінюються. Католицтво успішно «вписалося» в індустріальне і постіндустріальне суспільство. Пристосовування церкви до умов зрілого капіталізму було за¬початковано папою Львом XIII в енцикліці «Про нові речі», що була, власне, першою соціальною енциклікою. В ній сформу¬льовано ставлення католицької церкви до нових реальностей, що склались в індустріальному суспільстві наприкінці XIX - на початку XX сторіччя з засудженням класової боротьби, проголо¬шенням приватної власності та її недоторканості; йшлося також про заступництво церкви щодо осіб найманої праці тощо.