Церковне християнство

8

Більш повні відомості про християн відображені в листуванні Плінія Молодшого з імператором Траяном (початок II ст.). Вони стосуються християнських общин у Віфінії (північно-західне уз¬бережжя Малої Азії). Траян рекомендує Плінію карати осіб, ви¬критих в тому, що вони християни, якщо вони не відмовляться від своєї віри.Значно більше відомостей про християн у творах Лукіана і Цельса, датованих другою половиною II ст. Перший з них скеп¬тично ставився до всіх видів релігійних забобонів, як язичесь¬ких, так і християнських. У творі «Про кончину Перегріна» він описує життя одного пройдисвіта, котрий у своєму бурхливому житті був «і пророком, і главою громади, і керівником зібрань» у християн. Перегрій, за словами Лукіана, не тільки тлумачив «святі» книги християн, але й складав багато з них. Знущаючись над легковір'ям християн, Лукіан висловлює співчуття проста¬кам, обдуреним Перегріном. Книга Цельса «Правдиве слово» присвячена критиці християнства. Цельс, як Пліній і Лукіан, вважав християнство марновірством, не гідним освіченої люди¬ни. Він зазначав, що упорядники Євангелія «три, чотири і бага¬то разів переробляють перший запис Євангелія, щоб мати мож¬ливість заперечити викриття». Його обурює та обставина, що християни «не хочуть ні давати, ні прийняти пояснення про те, у що вірують. Вони відбуваються фразами: «не випробовуй, а віруй», «віра твоя спасе тебе». Працю Цельса було знищено цер¬ковниками, однак численні виписки з його книги збереглися у християнського автора III ст. Орігена, який написав твір «Про¬ти Цельса».

Таким чином, із свідчень нехристиянських письменників випливає, що нова релігія почала поширюватися не раніше початку II ст., і лише в другій половині цього століття вона почала привертати увагу язичеських письменників. Мовчання про християнство у творах авторів І ст. не було випадковим. Християнські секти того часу були такі незначні, що пись¬менники не знали про їх існування. Звідси випливає, що єван¬гельське оповідання про чудеса, що їх робили і Ісус, і апосто¬ли, було лише благочестивою вигадкою християнських пись¬менників. Археологічні розкопки, що здійснювалися у всіх місцях, де можна було передбачити існування ранньохристи¬янських общин, від Риму до Палестини, не дали у І ст. ніяких слідів таких общин. У римських катакомбах найдавніші дані про християн належать до другої чверті II ст. Тим самим ча¬сом датуються найбільш ранні знахідки християнських папі¬русів у Єгипті.

Розкол християнства

Головною причиною розколу були особливості соціально-еко¬номічного та соціально-політичного становища церкви на за¬ході та сході Європи. На заході феодальні відносини розвивали¬ся досить швидко, існувала політична роздробленість, римський папа (так став називати себе глава римської патріархії) та його церковне оточення були політичне самостійними і незалежни¬ми. На сході ці феодальні відносини розвивалися повільно, існу¬вала політична централізація, константинопольський патріарх та його церковне оточення були політичне несамостійними, за¬лежними від світських властей. Другою важливою причиною розколу була боротьба римського папи та константинопольсько¬го патріарха за владу над усією християнською церквою.

Процес розгалуження офіційного християнства був тривалим. Різниця у соціально-економічному і соціально-політичному становищі церкви на заході та сході Європи привела до появи відмінностей у віровченні та обрядовості. Вже в IX ст. відбувала¬ся гостра богословська полеміка між західним та східним духів¬ництвом, яка закінчилася розривом відносин між римським па¬пою і константинопольським

9

патріархом. Однак невдовзі папа та патріарх пішли на примирення. Повторний і вже остаточний розрив відбувся у 1054 р., коли папа і патріарх взаємно відлучи¬ли один одного від церкви і оголосили анафему. Після цього римська церква почала називатися католицькою (від грецької «вселенський, всеохоплюючий»), а константинопольська та александрійська, антиохійська і єрусалимська, які підтримували її, ортодоксальними. Православ'я - одне з відгалужень християнства, що дістало оформлення після розколу церкви в 1054 р. на Східну та Західну. На відміну від католицизму православ'я не має єдиного церков¬ного центру, що об'єднував би віруючих у масштабі планети. Історично склалося так, що перші християнські центри, котрі в майбутньому перебрали контроль над діяльністю віруючих на значних територіях, формувалися як самостійні церковні утво¬рення. Згодом, з розпадом Римської імперії, такі центри визна¬чилися в Александрії, Антіохії, Константинополі та Єрусалимі. Відцентрові сили, що діяли у Візантії, прискорили ослаблення , взаємозалежності між вказаними територіями.

Початок християнства на Україні