ІСТОРИЧНІ ФОРМИ КРИТИЧНОГО АНАЛІЗУ РЕЛІГІї
План
Вступ
1. Вільнодумство Стародавнього світу.
2. Середньовічне вільнодумство.
3. Вільнодумство епохи Відродження і періоду ранніх буржуазних революцій.
Вступ
Історія цивілізації свідчить, що релігія не завжди домінувала в процесі розвитку духовної культури людства. Практично на всіх етапах цього розвитку ви¬никали різноманітні форми критичного аналізу як релігійної доктрини в цілому, так і окремих її поло¬жень. Переоцінка традиційно поширених релігійних ідей, індиферентність уявлень, критика релігії з пози¬цій здорового глузду, суспільної практики, науки зна¬ходили своє відображення у філософії, природознав¬стві, фольклорі, єресях, світській літературі. Все це стало загальнокультурним тлом для формування віль¬нодумства в системі духовної культури. Основні істо¬ричні етапи його розвитку пропонується розглянути в контексті таких питань:
1. Вільнодумство Стародавнього світу.
2. Середньовічне вільнодумство.
3. Вільнодумство епохи Відродження і періоду ранніх буржуазних революцій.
Вільнодумство Стародавнього світу
Вперше термін "вільнодумство" використав англійський філо¬соф XVIII ст. А. Коллінз для, з його точки зору, боротьби з релігійною нетерпимістю, догматизмом і авторитаризмом релігії. В світовій суспільній і природничонауковій думці обґрунтовувалося право розуму міркувати про все вільно, у тому числі й про релі¬гію. В стародавні часи зародилося, а в подальшому концептуально оформилося серед багатьох видатних діячів переконання в тому, що вільнодумство є най¬кращим способом пошуку істини.
З історичним розвитком вільнодумства змінюєть¬ся і його зміст. Воно може проявити себе в м'якій формі "релігійного індеферентизму" або "антирелігій¬ного скептицизму", внутріконфесійного "інакомис¬лення" або "богоборчества", філософських течіях "пантеїзму", "деїзму" або теорії "двоїстої істини", со¬ціально-політичній реакції "антиклерикалізму" або "релігійного нігілізму", радикальних варіантах "ате¬їзму". З свого боку, релігія в особі її окремих діячів радикально реагувала на розвиток вільнодумних ідей. Однак, в кінцевому підсумку, загострений варіант протистояння релігії і вільнодумства не вирішував їх співіснування в системі духовної культури. Ї тільки з виникненням демократичних суспільних інституцій і формуванням конституційно-правового принципу свободи совісті вдалося толерантно врегулювати спів¬існування релігійних і вільнодумних ідей, відносячи їх до сфери внутрішніх переконань кожної людини та її права сповідати будь-яку релігію або вільно мислити.
Перші прояви критичного ставлення до релігії елементи вільнодумства знаходимо серед літературних пам'яток Стародавнього Сходу. Найдавнішими є "Бесіда пана з рабом" (Дворіччя, кінець III — початок II тис. до н. е.) і "Пісня арфіста" (Єгипет епохи Стародавнього царства). В них ставляться під сумнів ідеї особистого безсмертя й існування потойбічного світу, критикується аскетизм.
Більш складним пам'ятником давньоєгипетського вільнодумства є "Бесіда розчарованого зі своїм ду¬хом". Це складний філософський твір. Людина, роз¬чарувавшись у житті, хоче накласти на себе руки, але дух відмовляє її, намагається переконати віддатися благам життя і в цій суперечці висловлює більш тверезий погляд, ніж людина.
Розвиток вільнодумства в Індії, а потім Китаї ставить критику релігії на філософську основу. Твори давньоіндійських філософів-матеріалістів до нас не дійшли. Вони згадуються лише у пізніших джерелах, де матеріалістичні погляди викладаються з метою спростування. Відома школа локаята, або чарвака, ще „з давніх часів виступала проти релігійно-ідеалістичного розуміння природи і людини. Чарваки стверд¬жували, що всі речі в природі складаються з чотирьох .елементів: повітря, вогню, води і землі. З їх ком-бінацій створюються не тільки фізичні об'єкти, а й усі живі організми, які після смерті повертаються до тих самих елементів.