Релігія Стародавньої Індії
Перша спроба союзу (унії) української церкви із західною (католицькою), як вважає відомий церков¬ний історик М. Чубатий, була 1214 р., коли угорський король мотивував це перед папою Іннокентієм (1198—1214 рр.) бажанням Галичини бути в єдності з Римською церквою, але із застереженням, щоб "до¬зволено було зберегти свій (грецький) обряд".
Друга спроба впровадження унії припадає на роки князювання Данила. Данило Романович (1238— 1264 рр.), організуючи хрестовий похід європейських держав проти монголо-татарської навали, згодився на підпорядкування церкви під римську юрисдикцію і прийняв від папи королівську корону (1254 р.).
В подальшому спроби зняття суперечностей і об'єд¬нання православної та католицької традицій в христи¬янстві проводилися під час Ліонської (1274 р.) і Флорен¬тійської (1439 р.) уній. Ці події не могли не вплинути на долю християнства в Україні. Москва категорично запе¬речила Флорентійську унію: прихильник унії митропо¬лит Ісидор (1436—1458 рр.) був ув'язнений. ЇЇ перехід на месіанські позиції "третього Риму" повністю зробив українську церкву православною провінцією Московсь¬кого патріархату. До того ж українська церква постійно терпіла утиски від польської влади. Вихід з кризи вбача¬вся деякими ієрархами православ'я в Україні (Михайло Рогоза (1588—1596 рр.)) у прийнятті нової унії і скли¬кання з цього приводу собору.
Собор відбувся у Бресті на початку жовтня 1596 р. Хоч він був скликаний, власне, тільки для проголо¬шення унії, на нього поряд з прихильниками папства прибули і його супротивники. Учасники відразу поді¬лилися на два Собори. Члени малопредставницького Уніатського Собору не припускали й думки щодо мо¬жливості проведення спільного Собору з численними супротивниками унії.
Уніати відкрили засідання в міській соборній цер¬кві, а православні — у приватному будинку, оскільки Потій (1541—1613 рр.), як місцевий єпископ, наказав зачинити усі міські церкви Бреста.
Після відмови у проведенні засідання у міській соборній церкві, після відмови митрополита Михайла Рогози на триразове запрошення прибути з єписко¬пами на православний Собор було оголошено накази, дані учасникам собору дворянами, міщанами і брат¬ствами зі Львова, Володимира, Галича, Скали, Підгайців, Кам'янця-Подільського, Києва, Луцька, Мін¬ська, Вільни та ін. міст: позбавити єпископів-відступників кафедр, не допустити укладання унії з Римом на місцевому соборі без відома патріархів та участі усієї Східної церкви, і домагатися, щоб православна церква користувалася правами, затвердженими коро¬лівською присягою.
На підставі цих наказів православний собор засу¬див проголошення митрополитом Рогозою та його однодумцями унії з Римом, відкинув унію та позбавив усіх духовного сану.
Уніатський собор, виконуючи волю папи, 9 жовт¬ня 1596 р. схвалив унію, піддав анафемі Львівського, Перемишльського єпископів та інших представників православної церкви, позбавивши їх сану.
Король Польщі затвердив ухвали нечисленного уніатського Брестського собору, а супротивників унії оголосили злочинцями. Так утворилася Брестська унія, яку запроваджено насильницьким шляхом, під моральним і фізичним тиском зовнішніх сил. Поль¬ські феодали, напучувані єзуїтами, почали запрова¬джувати унію жорстокими, насильницькими метода¬ми. Розпочалося справжнє гоніння на православ'я.
Уніатські єпископи скрізь виганяли православних священиків з приходів і ставили на їхні місця уніатів. Братства були оголошені кримінальними зборищами і піддавалися всіляким утискам. У православних заби¬рали церкви, священиків кидали до в'язниць. Уніати заволоділи навіть київським Софійським собором. Спираючись на такий прикрий факт, сучасні віруючі Українсько-католицької церкви за кордоном обґрун¬товують своє "право" на цей історичний пам'ятник Київської Русі, побудований Ярославом Мудрим ще за кілька століть до унії. На Софійський собор пре¬тендують і автокефалісти.
Однак якщо сам Брестський собор 1596 р. було проведено як насильницьку й облудну акцію, то істо¬ричні наслідки цього були не тільки негативними. Унія з Римом опісля певного часу дала можливість за умов силоміць нав'язуваних латинізації та полонізації зберегти східний обряд. Це було надзвичайно важли¬во, адже обряд — це не просто форма віросповідання, а історично складена й освячена традицією органічна єдність віровчення і культури даного народу, це вияв і фактор його духовності.
Унія викликала пробудження національної свідо¬мості українців. Виникав внутрішній опір, приходило усвідомлення себе як носія ознак, що складають на¬род, націю, виникала потреба їх захисту.Унія стала засобом захисту української мови як найважливішої ознаки нації. Зауважимо, що Галичи¬на від 1340 р. перебуває під чужомовним впливом, причому дуже активним. Однак саме тут найповніше збереглася і рідна мова, і національна самосвідомість.