Основні релігієзнавчі концепції та їхня загальна характеристика
До першої належить неотомізм. Це найбільш впливовий напрям сучасної релігійної філософії. Наз¬ва походить від імені середньовічного богослова Фо-ми (Тотаз) Аквінського (1225—1274 рр.) і набула по¬ширення у країнах католицького віросповідання. Вчення Ф. Аквінського акцентує увагу на наявності у християнському одкровенні двох істин, якими мо¬жна оволодіти за допомогою людського розуму і які за своєю природою є "надрозумними", тобто вихо¬дять за межі пізнавальних можливостей людини. Відносно останніх фундатор томізму додавав, що вони "надрозумні", але не "протирозумні". Перші істини досліджуються за допомогою пізнання реаль¬них речей І явищ, що оточують людину. Другі пізна¬ються лише через одкровення Бога за допомогою Церкви.
Ф. Аквінський, використовуючи вчення Аристо-теля (384—322 рр. до н, е.), розробив систему п'яти доказів буття Бога засобами людського розуму на ос¬нові вивчення природних явищ.
1. У світі все рухається, тому повинен існувати "першодвигун", яким і є Бог.
2. Одна природна річ обумовлює іншу; у світі іс¬нує загальна причинна обумовленість. Такою "пер¬шопричиною" є Бог.
3. Світ також складається з випадкових явищ. Ці явища не можуть існувати самі по собі, вони по¬винні породжуватися необхідною причиною, тобто Богом.
4. Різні речі містять у собі й різні "ступені вдос¬коналеності". Про них можна говорити лише у по¬рівнянні з чимсь більш досконалим. Такою абсолют¬ною досконалістю є Бог.
5. Розвиток світу підпорядкований якійсь певній меті. Отже, повинен існувати початок, що визначає напрям розвитку світу до означеної мети. Таким по¬чатком є Бог.
Перелічені "докази" грунтуються на обмеженій метафізичній інтерпретації загальнофілософських проб¬лем, що є характерним для епохи середньовіччя.
Сучасний неотомізм на об'єктивно-ідеалістич¬ному філософсько-доктринальному рівні прагне син¬тезувати у цілісну гармонійну систему такі принци¬пи — віру і розум, релігію і науку. Неотомізм трактує світ як "реальне створіння Бога", який необхідно прийняти відповідно до його внутрішніх законів. Нау¬ка—це нижчий вид знання, релігія — вищий. Наука, філософія та релігія вивчають одну й ту саму пробле¬му, тільки на різних рівнях: розум, наука охоплюють лише сферу зовнішнього досвіду, а релігія володіє аб¬солютною істиною.
Ірраціоналістичне "обгрунтування" віри у Бога є важливою тенденцією у сучасній теології і релігійній філософії, її представлено протестантською "неоор-тодоксальною" школою, що нерідко називають "діа¬лектичною теологією" і "теологією кризи". Значним представником цієї школи був К. Барт (1886— 1968 рр.).
Протиставивши своє вчення томізму, К. Барт до¬водив, що існування Бога не можна виявити за допо¬могою розуму. Барт також заперечував можливість "природного одкровення", тобто "одкровення" Бога у природі та суспільстві. Відповідно заперечувалась і можливість "природної теології", "християнської фі¬лософії". "...Бог християнства, — заявляв К. Барт, — не може бути присутнім у будь-якій можливій кон¬цепції світу".
Раціоналізму Барт протиставив сліпу віру: в акті віри народжується пізнання. Віра — не суб'єктивний стан людини, а те, що йде від Бога і надається люди¬ні через "одкровення".
Точка зору К. Варта розвивається іншими пред¬ставниками християнсько-протестантської неоортодоксії — існування Бога не може бути досліджено за допомогою розуму. Тому наука протиставляється вірі. Протестантська теологія, наприклад, вважає, що віру можна зрозуміти лише через "одкровення". Раціо¬нальне мислення можна інтерпретувати, лише вихо¬дячи з його засад у людському розумі.Аналогічні ірраціоналістичні тенденції присутні й у сучасному православ'ї. Віра характеризується як внутрішній психологічний акт. По відношенню до неї аргументація буття Бога є щось зовнішнє, від чого сама віра не залежить. Тому віра — це засіб ірраціо-налістичного, містичного "прилучення до Бога". Віра відмежовується від знання про Бога. Бог недоступний людському розуму. Проте православні ідеологи, на відміну від протестантських, не обмежуються різ¬ницею між Богом і світом, Богом і людиною, навпа¬ки, вони прагнуть побудувати антропологію, тобто вчення про людину як частину християнської філо¬софії.