Родоплемінні культи
Тотемізм увійшов як елемент у всі сучасні релігії. Особливо відчутним є його вплив в індуїзмі, де багато тварин вшановуються як священні. Найпочесніше місце серед усіх шанованих тварин у індусів займає корова. Сліди тотемізму чітко простежуються в хри¬стиянстві. Святий дух зображується у вигляді голуба, а Христос часто називається агнцем, тобто ягням. Від обряду ритуального з'їдання тотема бере свій початок християнське таїнство причащання, під час якого віруючі під виглядом хліба і вина "з'їдають тіло і п'ють кров Бога".
Землеробські культи — це переважно поклоніння двійникам тих факторів природи, які впливають на врожай. Типовий приклад — релігійні погляди індіанців-ірокезів. Вони жили раніше на території, на якій тепер розташовані канадські міста Квебек і Монреаль. Ще у XIX ст. ірокези шанували чотирьох головних духів: духа землі, духа бобів, духа кукурудзи і духа гарбуза. Всі ці чотири духи, за їхніми уявлен¬нями, були жінками. Духів кукурудзи, бобів і гарбуза міфологія ірокезів зображувала у вигляді трьох сестер, одягнених у листя відповідних рослин. Поряд з духа-ми-жігасами шанувалися також, але на другорядних ролях, духи-чоловіки — дух сонця, дух дощу і дух вітру. За яких історичних умов виник землеробський культ?
На ступені розвитку матріархату (виник близько 8 тис. років тому) основним видом виробничої діяльності було мотичне землеробство, яке виросло із збиральництва. А збиранням раніше займалися жінки. Можна сказати, що доки чоловік полював, жінка ви¬найшла землеробство. Тому на стадії пізнього матрі¬архату жінки, виконуючи головну роль у господар¬ському житті, разом з цим і завдяки цьому почали керувати чоловіками і в інших галузях життя. За¬лежність землеробства від природи і керівна роль жінки — ось дві головні особливості того часу, які відбилися у релігійних поглядах людей.
Можна виділити такі основні риси даної релігійної системи. Перша — шанування землеробських духів у ролі головних. Цих духів ми вже називали, коли йшлося про ірокезів. Нагадаємо, що в багатьох народів шанувалися і двійники таких природних фак¬торів, які лише в уяві людей впливали на врожай. Наприклад, багато народів (вавилоняни, єгиптяни та ін.) гадали, що на врожай впливають місяць і плане¬ти, і тому поклонялися також духам цих об'єктів.
Друга — керівна роль жінки в релігії. Землеробсь¬кий культ — це своєрідна жіноча релігія. Це виявля¬лося у Двох головних процесах. По-перше, найго¬ловніші духи зображувалися у вигляді духів жіночого роду. По-друге, найважливіші релігійні обряди в цей час виконували жінки. У деяких народів дозволялося важливі обряди виконувати й чоловікам, але за однієї обов'язкової умови: вони повинні були видавати себе за жінок (говорити голосно, що вони жінки, пере¬вдягатися у жіночий одяг).
Третя риса — людське жертвоприношення як сис¬тема. Не розуміючи суті землеробських процесів, лю¬ди думали, що врожай є зворотна вдячність духів за жертвоприношення. Тому первісні землероби намага¬лися свої дари духам зробити більш дорогими, більш цінними. Так виникла ідея необхідності людського жертвоприношення.
Четверта — ідея смерті і воскресіння деяких духів. Спостерігаючи за зерном, люди помітили, що після "похорон" воно воскресає знову. Звідси зародилося уявлення, нібито деякі духи можуть тимчасово помер¬ти, щоб потім воскреснути.І нарешті, п'ята риса — переселення до "країни мертвих" — із землі на небо. Багато благ і не¬приємностей землеробам "посилало" небо: світло і тепло, дощ і вітер, сніг і град. Звідси народилося уяв¬лення про те, нібито духи живуть на небі. За ана¬логією і "країну мертвих" переселили із землі на не¬бо. Саме тоді вперше виникла ідея "про життя" душ мертвих у царстві небеснім.
Землеробський культ широко представлений у су¬часних релігіях. Серед християнських святих є покро¬вителі землеробства (Георгій) і повелитель дощу та грому (їлля-пророк). Усе це явний відголос земле¬робського культу. Від Ідеї жіночого духу землі бере свій початок уявлення про Богородицю: недарма віруючі в селі називали її "заступницею хлібів". Із землеробського культу, що припадав на певні пори року, прийшли до християнства свята Різдва Христо¬вого (в минулому свято народження духа сонця — взимку) і Пасхи (в минулому свято воскресіння духа зерна — навесні).
Шамашзм (евенкійською мовою "шаман" означає несамовитий) — це віра в особливо могутні надпри¬родні можливості стародавніх професійних служителів культу (шаманів).
Приміром, у якутів аж до поч. XX ст. вважалося, що коли людина захворіла, то ЇЇ ніхто не може вилікувати, крім шамана. Шаман "лікував" за плату. В процедуру "лікування" входило виконання сукуп¬ності релігійних дійств: заклинання, пісні, танці, звернення до духів за допомогою розмови з духом. Якщо після релігійного "лікування" організм пере¬магав хворрбу, слава приписувалася шаману, а як¬що помирав — винним оголошувався злий дух, що вкрав душу хворого.