Родоплемінні культи
З уявлення про безсмертя двійників виросло уяв¬лення про потойбічне життя. У первісних анімістів "країна мертвих" розташовувалась не на небі, а десь на землі чи під землею. Життя душ у "країні мерт¬вих" в принципі вважалось звичайним продовженням реального життя. Так, за уявою індіанців-алконгінів душа мисливця у "країні мертвих" бігає за душами лося і бобра. У деяких народів замість уявлення про "країну мертвих" з'явилися уявлення про переселен¬ня душ у нові тіла.
У сучасних релігіях анімістичний елемент посідає значне місце. Уявлення про Бога, сатану, ангелів, безсмертні душі — все це за своєю суттю — усклад¬нений анімізм. Самостійно анімізм живе у вірі в при¬види і в спіритизмі (вірі у можливість спілкування з душею померлого за допомогою блюдечка, яке кру¬титься).
Магія, фетишизм і анімізм відобразили й вирази¬ли безсилля первісної примітивної людини. У всіх випадках, коли люди, не маючи достатніх знань, були або хоч відчували себе безсилими, вони шукали "допомоги" в магії, фетишах або надприродних Двійниках. Ранні форми релігії, виникнувши ще в період формування родового ладу, збереглися й на-Далі як у родоплемінному суспільстві, так і в класо¬вому. Проте вони були тут відсунуті на другорядні позиції тими релігіями, які повніше відображали кон¬кретні особливості суспільного розвитку.
Родоплемінний (або родовий) лад склався при¬близно 40 тисяч років тому і пройшов три основних ступені: ранній матріархат, пізній (розвинутий) матрі¬архат і патріархат. Кожному ступеню відповідала форма релігії, яка відображала особливості безсилля людей у даних, конкретних умовах: ранньому мат¬ріархату — тотемізм, пізньому — землеробський культ, патріархату — шаманізм. Усі ці форми не по¬ширювалися поза родом чи племенем, тому їх нази¬вають родоплемінними релігіями.
Тотемізм (мовою індіанців-оджибве (журавля) тотем означає — його рід) є віра у надприродну спорідне¬ність людських колективів з певними видами тварин.
Тотемами називають тварин, яких первісні люди вважали своїми надприродними родичами. У тотемах люди вбачали покровителів роду і племені, захисників і заступників, помічників у розв'язанні всіх конф¬ліктів. Усі вважалися братами й сестрами людей, і то¬му свої родові колективи первісні мисливці називали їх іменами. Наприклад, північноамериканські індіанці з племені оджибве у XVII ст. мали п'ять родових ко¬лективів, які носили назву: журавля, сома, гагари, ведмедя тощо. А в Австралії наприкінці XVIII — по¬чатку ХГХ ст. європейців дуже дивувало, що на запи¬тання: "Хто ти такий?" абориген відповідав: "Я — кенгуру", або "Я — личинка комахи". А тим часом цими відповідями австралійці підтримували свій кров¬ний зв'язок з даними тотемами.
Спочатку як тотему поклонялися тільки тварині і причому тій, яка була об'єктом полювання. Пізніше (із збільшенням людських колективів) родинні відносини поширилися на решту тварин, а в окремих народів — також на рослини і природні фактори. На¬приклад, у австралійців тотемами були собака Дінго, водяна лілія, сливове дерево, великий камінь, гаря¬чий вітер, дощ, сонце.
За яких історичних умов виник тотемізм? У нього було дві специфічні соціальні передумови: виникнення родового ладу і полювання як основний вид тру¬дової діяльності. Разом із виникненням родового ладу з'явилася і залежність кожного члена суспільства від колективу родичів, оскільки тільки від них первісна людина могла отримувати допомогу і заступництво. А в умовах, коли полювання було головним видом тру¬дової діяльності, первісна людина досить сильно відчувала свою залежність від тварин. Залежність від родового колективу і тварин — ось ті головні особлит вості раннього матріархату, які ніби відштампувалися в тотемізмі.
Зазначимо дві основні риси тотемізму.Перша — виділення в ролі головних об'єктів по¬клоніння тотемічних духів, тобто двійників тотемів. Не самі тотеми, а їхні двійники були головним об'єктом поклоніння в цій релігійній системі. Тоте¬мам поклонялися настільки, наскільки вони були вмі¬стилищем тотемічних духів. Це поклоніння виявляло¬ся через молитви (прохання), танці, табу, жертвопри¬ношення, виготовлення і вшанування зображення тотемів, спеціальні тотемістські свята. Особливим способом поклоніння були обряди уподібнення тоте¬му. Під уподібненням розуміється прагнення зовні бути схожим на тотема хоч би однією якоюсь рисою. Так, окремі жителі Африки, намагаючись бути схо¬жими на антияопу-зебру, вибивали собі нижні зуби.
Друга риса — дозвіл убивати і з'їдати тотема тільки за умови дотримання особливих релігійних процедур. Тотемам поклонялись, але їх же вбивали і з'їдали. І, за переконанням первісних мисливців, од¬не не заважало іншому. Важливим було одне: вбити і з'їсти за правилами, тобто так, щоб не нашкодити Тотемічному духові. Так, індіанці-шевенези (Канада) Ще на початку XX ст. виконували такі процедури над тілом забитого "родича"-оленя: ставили перед мор¬дою забитого посуд з їжею, танцювали мисливський танець, гладили тіло, дякували оленеві за те, що він дав себе забити, просили вибачення і бажали щастя Духові оленя в країні померлих.