Розвиток самосвідомості і самооцінки
Загальні особливості онтогенезу самосвідомості - опо¬середкований і безперервний характер розвитку, інтегратив¬на тенденція, розгортання в часі, стадіальність, наступність стадій, діалектика мінливого і стійкого в засобах здійснення процесів самосвідомості та її змісті -стосуються кожної із сфер самосвідомості. Ці загальні особливості мають і спе¬цифічне вираження в онтогенетичних лініях самопізнання, емоційно-ціннісного ставлення до себе й саморегулювання.Онтогенетичний розвиток самопізнання як і інших сфер самосвідомості, -це процес, що розгортається в часі. Умов¬но в генезисі самопізнання можна виокремити два основ¬них рівні. Перший, специфічний для ранніх онтогенетичних етапів розвитку людини - приблизно до підліткового віку, вирізняється невеликим ступенем інтеграції. Уявлення про себе тут немовби «вписані» у конкретну ситуацію, вони ба¬гаті на безпосередній, чуттєвий зміст. Хоча вже відбувається формування деяких відносно сталих сторін уявлення про своє «Я», але ще немає цілісного, узагальненого, суттєвого розуміння себе, пов'язаного з наявністю поняття про себе.
Основними способами пізнання себе найпершому рівні самопізнання є самосприймання та прості форми самоана¬лізу, що не зникають і на подальших стадіях розвитку само¬свідомості, для яких вони є вихідним моментом, чуттєвою основою.
Для другого рівня самопізнання специфічним є те, що співвіднесення знань про себе здійснюється не в рамках «Я та інша людина», а в межах «Я та Я» і передбачає оперування деякою мірою сформованими знаннями про себе. Про¬відним способом вивчення власного внутрішнього світу ста¬ють складні форми самоаналізу, зокрема аналіз мотивів власної поведінки. Виділені мотиви оцінюються людиною з точки зору розуміння вимог суспільства до неї та власних вимог до себе. Внаслідок співвіднесення форм поведінки з певною мотивацією; їх аналізу й оцінки відбувається усві¬домлення себе як суб'єкта, якому належать виділені та про¬аналізовані стани і властивості. Власне «Я» починає усві¬домлюватись як цілісне утворення, як єдність зовнішнього та внутрішнього буття.
Якщо розвиток в онтогенезі процесів мислення внутріш¬ньо зумовлює розвиток самопізнання, то й генезис емо¬ційно-ціннісного ставлення до себе передусім залежить від розвитку емоційної сфери дитини, її емоційного досвіду в цілому. Інтеграції емоційно-ціннісних ставлень до себе пе¬редує первинна диференціація: емоцій, що відбувається вже після першого року життя. Дитина відчуває радість від усві¬домлення своїх можливостей, від доступного їй перетворен¬ня навколишнього середовища, і ця радість виступає як «підкріплення» дій, що виконуються. Тому дитина і наступ¬ного разу наважується на ті самі або ще складніші дії. З окремих емоційних реакцій виникають комплексні емоційні утворення, такі, наприклад, як відчуття гордості, задоволен¬ня собою, радість успіху. В подальшому ця радість від влас¬них успіхів дедалі глибше усвідомлюється. Окремі емоційні реакції дитини, що були спочатку ситуативними, тимча¬совими, нестійкими, стають стійким емоційним ставленням до себе.
Процес розвитку емоційно-ціннісного ставлення до себе відбувається в напрямку, з одного боку, уза¬гальнення більш або менш однорідних, близьких за своєю модальністю і змістом переживань у складні почуття, а з іншого -диференціації на новому, вищому рівні почуттів з різним смисловим значенням. Різноманітні почуття, емо¬ційні стани, пережиті в різний час, у різних життєвих си¬туаціях у зв'язку з роздумами про себе, розумінням себе тощо, становлять емоційний «фонд» самосвідомості, який, включаючись на будь-якому рівні у процеси самопізнання та саморегулювання, значною мірою спрямовує їх, надає їм індивідуального, особистісного характеру і сам постійно уточнюється.
Результати інтегративної роботи в сфері самопізнання, з одного боку, й у сфері емоційно-ціннісного ставлення до себе - з іншого, поєднуються в особливе утворення само¬свідомості особистості - її самооцінку.
Зміст самооцінки має багато аспектів, так само склад¬ною й багатоаспектною є сама особистість. Він охоплює світ: її моральних цінностей, стосунків, можливостей. Єдина ці¬лісна (глобальна) самооцінка особистості формується на ост нові самооцінки окремих сторін її психічного світу (част¬кових самооцінок). Кожний з компонентів самооцінки, гас відображає ступінь знання особистістю відповідних її якос¬тей і ставлення до них, має свою лінію розвитку, через що весь процес утворення загальної самооцінки має суперечливий і нерівномірний характер. Самооцінка різних компо¬нентів особистості може перебувати на неоднакових рівнях стійкості, адекватності, зрілості. Форми взаємодії самооці¬нок - єдність, узгодженість, взаємодоповнення, конфліктні стосунки - передують процесові утворення єдиної само¬оцінки, супроводжують його і виявляються в постійних, іноді болісних і невдалих пошуках особистістю самої себе, в безперервній увазі до свого внутрішнього світу з метою зро¬зуміти свою цінність у суспільстві, знайти своє місце у складній системі соціальних, професійних, сімейних і особистісних стосунків.За внутрішнім устроєм самооцінка включає змісти, що можуть мати різні рівні усвідомленості. Це пов'язане з чим, що результати самопізнання і ставлення до себе, на основі яких формується самооцінка, також можуть виявлятися на різних рівнях усвідомленості. Тобто знання себе й емоційно-ціннісне ставлення до себе мають неоднаковий ступінь яскравості й виразності. Вони можуть існувати й на неусвідомлених думок і почуттів, у формі інтуїції - неясного усвідомлення, що не знайшло адекватного вираження вигляді певного передчуття. Інколи перевага експресивно моменту в складі самооцінки позбавляє її внутрішньої ло¬гіки, аргументованості, послідовності, співвіднесеності зі справжніми особливостями особистості.