РЕГІОНАЛЬНІ НАПРЯМКИ Й ОСОБЛИВОСТІ ГЕОПОЛІТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ ТА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Разом з тим, слід враховувати й об'єктивні відмінності між обома країнами. Це, у першу чергу, різні конституційні устрої обох держав. Якщо Україна є унітарною державою, то конституція РФ побудована на принципах федералізму. Саме тому постановка питання про етнічну близькість двох слов'янських народів уявляється політично некоректною і етично неприйнятною, оскільки взаємнокомпліментарні відносини двох слов'янських етносів можуть викликати (цілком слушно) настороженість з боку тих етнічних груп, які не ідентифікують себе із слов'янським суперетнічним загалом.

Об'єктивними є також розбіжності політичних інтересів України і РФ, їх самоорієнтацій у геополітичному просторі. Якщо Україна в геополітичній системі координат перебуває в Центральній Європі, то РФ - в Євразії, причому більшою частиною своєї території (Урал, Сибір, Далекий Схід та Крайня Північ). Ця обставина визначає характер і вектори геополітичного розвитку двох держав як у збіжних, так і діаметрально протилежних напрямках.

У контексті зазначеного концепція зовнішньополітичного розвитку України уявляється поки що мало артикульованою і непереконли вою. В ній не завжди окреслені цілі та завдання, що визначають її власний державний розвиток. Саме цією обставиною можна пояснити відсутність самостійних ініціативних акцій, які б свідчили про тверду та вивірену позицію України. Практика пошуку контраргу ментів у відповідь на ті чи інші претензії до України з боку РФ, якась незрозуміла "гра чорними фігурами" ставить країну в позицію сторони, що захищається. Наприклад, проблема "справедливого" розподілу Чорноморського флоту, яка стала не просто "притчею во язицех", але й причиною цілої низки політичних і економічних поступок, чомусь ніяк не була пов'язана з проблемами розподілу Північного, Балтійського та Тихоокеанського флотів, хоча і вони є невід'ємною частиною "сукупної власності" всіх союзних республік колишнього СРСР. Це питання навіть не порушувалося на переговорах. Отже, вчасна ініціатива з боку Москви надала їй можливість здійснювати перманентний тиск і зрештою отримати реальні стратегічні переваги в обмін на "відмову від претензій".

Не менш характерні і претензії офіційних політиків РФ щодо "скорочення простору функціонування в Україні російської мови". Однак будь-який неупереджений аналіз мовної ситуації свідчить про зворотні тенденції - інформаційний простір України майже повністю належить РФ. І ця обставина формує маргінальний тип суспільної свідомості в країні, багато в чому зорієнтованої на ідеологію, що вироблена за її межами.

Таких прикладів чимало, і вони свідчать про відсутність чіткої позиції щодо власного національно-державного розвитку. Владні структури Києва не завжди демонструють готовність принципово реагувати на політичні випади з боку як офіційних державних структур РФ, так і окремих політичних партій та їх лідерів, будуючи логіку своєї діяльності скоріше на пошуках контраргументів, аніж на відстоюванні дійсних національних інтересів, що визначаються цілісним і обгрунтованим баченням державної стратегії.

З прискоренням процесів входження України до європейського та світового геополітичного простору слід очікувати подальшого дистанціювання і поглиблення розбіжностей в інтересах обох країн.

За умов сучасної соціально-економічної та політичної кризи в РФ відчутними стають і зміни в її політичній архітектурі. Посилюються прагнення окремих суб'єктів Федерації до самостійного визначення власної економічної і зовнішньополітичної лінії. Причому це стосується не тільки національно-територіальних суб'єктів (автономних республік, національних округів), але й майже половини її адміністра тивно-господарських одиниць (країв і областей). Звісно, ці процеси мають різну природу й різні ритми, однак враховувати відцентрові тенденції в РФ як креативний фермент, що визначає децентралізова не майбутнє країни, потрібно вже сьогодні.Це має особливе значення для України, якщо враховувати (хоча б віртуально) потенційний вплив на внутрішню та зовнішню політику суб'єктів РФ з боку української діаспори. Відсутність продуманої й адресної політики України щодо представників української діаспори уявляється неприпустимою, оскільки етнічні українці, які мешкають практично в усіх регіонах та областях РФ, є законослух няними платниками податків і мають помітний вплив на політичні процеси в країні. Захист прав україномовних громадян в РФ для нашої держави не менш важливий, ніж захист прав російськомов них для РФ.

Прагматизація зовнішньої політики України у відносинах з РФ необхідна і в питаннях природної конкуренції між обома країнами на ринках третіх країн, включаючи ринок озброєнь. Відома ситуація з контрактом на поставку Пакистану українських танків, на яких на умовах міждержавної кооперації повинні були бути встановлені російські гармати, - яскраве тому свідчення. Внаслідок негативної позиції РФ Україна була змушена у стислі строки організувати виробництво танкових гармат на власних потужностях.