РЕГІОНАЛЬНІ НАПРЯМКИ Й ОСОБЛИВОСТІ ГЕОПОЛІТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ ТА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
РЕГІОНАЛЬНІ НАПРЯМКИ Й ОСОБЛИВОСТІ ГЕОПОЛІТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ ТА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
Ефективна зовнішньополітична стратегія сучасної держави має бути, з одного боку, когерентною, несуперечливою і самоузгодженою, а з другого - гнучкою і досить диверсифікованою, тобто мати свою специфіку й особливості регіонального та функціонального характеру. Посилення регіоналізму і взаємозалежності нині фактично набуло характеру загальносвітової тенденції. Національна держава все більшою мірою змушена координувати свою діяльність не тільки зі своїм найближчим оточенням, а й з регіональними групами, союзами і наднаціональними структурами. Відповідно до базових геополітич них постулатів параметри навколишнього середовища - географічні, політичні, економічні та інші - мають визначальний вплив на історичну долю і тенденції розвитку будь-якої країни.
Незважаючи на історичне минуле, європейську національну ідентичність, намагання повернутися до європейського простору, від якого вона була примусово відірвана, Україна приречена на співіснуван ня й тісну взаємодію з країнами і структурами свого найближчого оточення, багато з яких належать до євроазійських та азійських цивілізаційних систем.
1. Північно-Східний вектор
а) Російська Федерація
Постімперська історична спадщина найбільше ускладнює сьогодні північно-східний (РФ) та пов'язаний з ним північний (Білорусь) вектори української зовнішньої політики. Налагодження добросусід ських відносин з РФ потребує нестандартних підходів. Позитивну роль тут повинні відіграти й історична роль України як колиски руського православ'я, і взаємовигідність розвитку виробничої кооперації. Адже "економічний націоналізм" украй неефективний для обох держав. Завдяки географічному чиннику Україна здатна використати з користю для обох країн і чорноморські інтереси Росії.
Перші кроки на шляху до цього вже зроблено. Особливо важливо остаточно вирішити центральне питання - делімітацію і демаркацію кордонів, що суттєво зміцнить політику самозбереження і самоствердження України як на пострадянському просторі, так і в сучасному світі.
Україна як держава, що знаходиться в фокусі інтересів країн Європи, з одного боку, та РФ - з другого, має будувати самостійну політику, усвідомлюючи значення й наслідки не тільки офіційно декларованих цими країнами політичних доктрин, а й тих, які продиктовані так званими "неартикульованими мотивами" та озвучені політиками другого плану.
Зрозуміло, між офіційними заявами дипломатів і державних політиків та висловлюваннями політиків другого плану, при всій їхній зовнішній відмінності й навіть протилежності, існує кореспондентсь кий зв'язок. І для того, щоб зняти уявні нестиковки, необхідно змінювати "оптику", тобто спробувати розглядати їх у контексті якнайширшого дискурсу - у просторі геополітики.
При цьому особливо важливою стає роль України у геополітично му протистоянні планетарної демократії на чолі зі США спробам відродження Російської імперії, яка під назвою "Радянської" нещодавно загрожувала всьому світу. В середині ХХ століття відомий російський філософ Георгій Федотов стверджував, що "у світі вже немає місця старим імперіям". Слід також усвідомлювати пересторо гу відомого політолога Збігнєва Бжезинського: "Неможливо досить рішуче стверджувати, що без України Росія зрікається імперії, але з Україною заангажованою і потім підпорядкованою Росія автоматич но стає імперією". Адже понад три століття тому Російська імперія почалася саме з "возз'єднання" з Україною, а з проголошенням її незалежності у 1991 р. за визначенням, зробленим тоді у "Московских новостях" Г. Павловським, "припинилась Росія - імперська унія, створена династією Романових Московського царства та Гетьмансь кої України. Якщо не зловживати історичними претензіями, сьогодні в Європі існує як мінімум дві російські держави: російсько-московсь ка та україно-руська".
Ще в 1929 р. перший президент Академії наук України В. Вернадсь кий в листі до сина - відомого історика-євразійця - писав, що якщо Україна і Грузія вийдуть з СРСР, то ніколи туди вже не повернуться. Це дуже добре розумів Сталін і носіїв ідеї незалежності - інтелігенцію Грузії та України - винищив за роки "великого перелому". Георгій Федотов наприкінці своєї роботи "Доля імперій" у 1947 р. прогнозував, що після розвалу СРСР залишиться "Великоросія та ще й з додатком Білорусі (вірогідно) і Сибіру (ще надовго)...". Але скоріше всього, Білорусь вже не буде входити до складу РФ. Тим більше фантастично виглядає розширення російської держави за рахунок інших членів СНД.Політика самозбереження і самоутвердження України стає особливо важливою у відносинах з РФ. Тим більше, що деякі представники політичного істеблішменту РФ вважають, що вона може піти навіть на глобальну дестабілізацію всього пострадянського простору з метою збереження контролю над Україною (А. Мигранян) і обгрунтовують її геополітичну декомпозицію, виходячи з того, що "існування України у нинішніх кордонах та нинішнім статусом "суверенної держави" є тотожним спричиненню страшенного удару по геополітичній безпеці Росії, рівнозначне вторгненню на її територію" (О. Дугін).