РЕГІОНАЛЬНІ НАПРЯМКИ Й ОСОБЛИВОСТІ ГЕОПОЛІТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ ТА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Цитовані московські професори, один з яких є членом Президентської ради РФ, а другий - автором першого російськомовного навчального посібника з геополітики, не є винятками. Як наголошує Г. Кісінджер, "переважна більшість російських лідерів, хоч би якими були їхні політичні переконання, відмовляються визнати розпад Радянського Союзу і легітимність держав-наступниць, особливо України - колиски руського православ'я".

Дуже важливим є не тільки аналіз, а й прогнозування сценаріїв розвитку процесів на пострадянському просторі та участі в них України. Такі спроби робляться у РФ. Варіанти структурування пострадянського економічного простору у найближчій перспективі розглянуто далі послідовно за ступенем зростання ймовірності їх практичної реалізації.

1. Відновлення єдиної держави на кшалт СРСР - найменш імовірний вектор розвитку подій. Не тільки прибалтійські держави, а й Україна та інші держави СНД ні об'єктивно, ні суб'єктивно в цьому не зацікавлені. Приклад останнього Союзу РФ і Білорусі це тільки підтверджує, незважаючи на політичний галас навколо нього.

2. Майже неймовірна реінтеграція України та держав СНД під російською егідою й опікою. Сподівання прихильників такого варіанту на нежиттєздатність і врешті-решт колапс нових суверенних держав, які після цього нібито будуть змушені піти в економічну і політичну залежність від РФ, - скоріш за все, ілюзорні. Це виключено, навіть при тривалих економічних негараздах держав Співдружності, не говорячи вже про ситуацію, коли там з'являються перші ознаки економічного пожвавлення. Хоча в Україні поки мало ознак пожвавлення як суб'єктів господарюювання, так і економіки загалом, повернення її під "руку Москви" малоймовірне.

3. Практично неможлива і реалізація протилежного (вестерніза торського) варіанту розвитку з максимальним дистанціюванням РФ від нових незалежних держав з тим, щоб, по-перше, позбутися матеріальних витрат щодо їхньої підтримки і, по-друге, здобути вигоди від автономності інтеграції у світове господарство. Крім того, прихильники такого підходу демонструють явно завищені сподівання. Ідея преференціальності взаємних відносин нових держав пострадянсь кого простору вже знаходить, а в найближчій перспективі знаходити ме ще помітніше матеріальне втілення. Підписання широкомасштаб ного договору України з РФ - одне з вагомих підтверджень такого висновку.

4. Загальна згода на взаємні преференції в торговельно-економіч них зв'язках і підписання багатьох "інтеграційних" документів не повинні вводити в оману: реально працюють домовленості тільки на двосторонній основі. Навіть єдина багатостороння структура, що функціонує сьогодні - Митний союз - вже зазнає різних випробувань внаслідок розбіжності інтересів окремих учасників. А вимоги економічної доцільності будуть і надалі поступатися тиску з боку сил національного партикуляризму. При цьому розвитку багатосторон ності в СНД не сприяє така об'єктивна обставина, як особливе місце РФ, на яку припадає 70% сукупного економічного потенціалу Співдружності. Тут важко уявити інтеграцію рівноправних і не вельми рівновеликих держав з поступовим звуженням національних суверенітетів, як це відбувається нині в Європейському Союзі, де сформувався механізм прийняття інтеграційних рішень, що мають обов'язковий характер.

5. Найбільш імовірний вектор економічного співробітництва - розвиток двосторонніх відносин. При цьому, звичайно, можна очікувати і різноманітні починання багатостороннього характеру. СНД як угруповання країн ставатиме все менш однорідним, оскільки одні держави відходитимуть від РФ (навіть якщо економічні контакти з нею в короткостроковій перспективі інтенсифікуються), а другі - відчуватимуть потяг до неї, зберігаючи при цьому різноманітні інституціональні форми прив'язки до російського економічного і особливо військово-політичного простору. Однак, якщо виходити не з суб'єктивних міркувань кон'юнктур ного характеру, а з логіки стратегічного розвитку країн пострадянського простору, то можна прогнозувати безперспективність намагань РФ повернути на цьому просторі своє домінуюче положення. Вектори розвитку зовнішньополітичних орієнтацій нових державних утворень спрямовані у протилежний від Росії бік. Це об'єктивна реальність, що не залежить від суб'єктивних інтересів політичних лідерів пострадянських держав. Її змістом є геополітичні та економічні чинники.У нинішній ситуації, коли пострадянський простір на очах змінює свою геополітичну конфігурацію, Україні необхідно адекватно, з урахуванням власних інтересів, реагувати на ці процеси.

Багато експертів цілком слушно оцінюють рівень і характер міждержавних відносин між Україною і Російською Федерацією як невідповідні реальному потенціалу обох країн. Причому ця оцінка стосується вельми широкого спектра, що становить зміст всієї сукупної системи політичного, економічного і соціокультурного життя. Між тим, такі об'єктивні фактори, як історія, економіка, соціальна стратифікація і культура двох суспільств, що визначають специфіку розвитку України і РФ, повинні були б істотно впливати на їх зближення й активну міждержавну взаємодію. До об'єктивної низки факторів, що зближують Україну і РФ як суб'єктів міждержавних відносин, слід віднести також загальний українсько-російсь кий кордон (2250 км), високий рівень кооперації у всіх галузях ВПК, а також значну взаємозумовленість транспортно-комунікацій них зв'язків.