Проблема компетентності психолога
3) практична підготовка, що полягає у формуванні практичних умінь і навичок виконання професійної діяльності.Говорячи про зміст навчання шкільного психолога, часто плутають поняття, називаючи спеціальну прикладну підготовку практичною, забуваючи, що останню неможливо засвоїти на студентській лаві. Як неможливо навчитися плавати без води, так ретельний розбір методик психодіагностики та технік психокорекції, навіть випробування їх на собі (а часто саме цим обмежується "практичне" навчання психологів), без навичок практичної допомоги реальним людям залишатиметься лише теоретичною, хоча й спеціальною підготовкою.
Організувати повноцінну практику взагалі проблематично в стінах вузу. Це біда всієї нашої вищої освіти, і психологічної зокрема. Необхідно шукати нові форми, наприклад такі, як інтернатура в підготовці лікарів. Треба прагнути охопити всі три складові частини (хоч зробити це за 9 місяців практично неможливо). Адже без практичної підготовки спеціаліст буде лише теоретиком, (хоч і таким, що знає практику теоретично), без спеціальної підготовки він буде дилетантом, а без фундаментальної - в кращому випадку, ремісником. Що гірше, важко гадати, але ці проблеми ще слід ґрунтовно вирішувати.
Недостатня практична компетентність - причина того, що шкільний психолог після перепідготовки часто не в змозі здійснити психологічну допомогу дитині й обмежує свою діяльність роботою з учителями, фактично виконуючи функції методиста.
Аналізуючи компетентність і професіоналізм шкільного психолога, можна виділити такі рівні професійної майстерності:
1. Рецептурний - дії за готовими схемами в стандартних ситуаціях. У нестандартних ситуаціях практику складно знайти оптимальне рішення.
2. Алгоритмічний - вибір алгоритму розв'язання типової ситуації. На цьому рівні вже можливий найпростіший аналіз ситуацій, їх класифікація і узагальнення, пошук універсальних способів розв'язування, тобто спроба стандартизувати нестандартні ситуації. Недолік такого підходу полягає в тому, що не завжди вдається знайти повністю універсальні способи рішення.
3. Стратегічний - відрив від готових рецептів і стандартних алгоритмів, вироблення творчої стратегії пошуку рішень у нестандартній ситуації. Цей рівень, в свою чергу, ділиться на 3 підрівні:
а) практично-ситуативний - уміння знайти рішення в окремих нестандартних випадках у процесі надання психологічної допомоги, що відбувається завдяки спробам поєднання теорії з практикою та елементам практичного мислення психолога;
б) аналітичний - уміння знайти оптимальне (або близьке до нього) рішення практично в будь-якій нестандартній ситуації на основі її аналізу, завдяки творчому використанню всього теоретичного арсеналу, тобто практика виступає як працююча теорія. На цьому рівні вже можна говорити про психологічне мислення професіонала;
в) синтетичний - наскрізне бачення проблеми. Це творчий рівень, на якому психологічне мислення виступає як творча інтуїція, що синтезує теоретичні знання, практичний досвід, розвинуті стратегії пошуку рішень та здатність до ефективного прогнозу. Стає можливим знаходження багатьох оптимальних рішень і вибір серед них найкращих. Такий рівень дає змогу професійно володіти такими складними методами, як проективні методики дослідження особистості, нетестова діагностика тощо.
Виділені ступені мають відповідати п'яти кваліфікаційним категоріям: спеціаліст із середньою спеціальною освітою; спеціаліст з вищою освітою відповідно III, II, І та вищої категорій. Було б бажано, якби кваліфікація присвоювалася за рівень професійної майстерності, а не лише за диплом, стаж і вчений ступінь.
Як бачимо, професійними можна назвати лише останні ступені, причому творчо обдарований професіонал відповідає п'ятому. Другий рівень - це рівень ремісника, хоча, на жаль, не всі, випускники спецфакультетів психології досягають навіть його.
Але ще парадоксальнішим і невтішним є те, що серед вступників на спецфакультети далеко не всі прагнуть до вищих рівнів. Чимало слухачів взагалі орієнтовані на перший і приходять з установкою: "Нам теорія не потрібна. Дайте нам методики". Такий підхід виправданий хіба що для лаборанта-психотехніка, але не для практика-універсала. Подібне ставлення має соціальні корені: низький розвиток і статус психологічної науки, розгул непрофесіоналізму багатьох самодіяльних практиків, що спекулюють на загальній психологічній неосвіченості та зростанні інтересу до практичної психології.