Проблема компетентності психолога

Практичний психолог явище неоднозначне. Він має виконувати найрізноманітніші завдання що накладають особливі вимоги до особистості та профілю підготовки. Структуру діяльності практичного, психолога можна розглядати з точки зору практичних завдань. І. В. Дубровіна виділяє просвітницьку, психопрофілактичну, консультативну, діагностичну, психокорекційіну та розвиваючу форми роботи (3; с. 28-29). Іншим критерієм поділу є спеціалізація психолога. Тут можливі принаймні дві сфери діяльності: психодіагностична (психодіагност, психолог-експерт); корекційно-консультативна (психолог-консультант, психолог-тренер, психотерапевт або психокоректор). Остання функція може торкатись як немедичної галузі, так і медичної психотерапії (тобто лікування психологічними засобами соматичних і психічних захворювань).

Говорячи про психотерапію, ми матимемо на увазі переважно немедичну допомогу, тобто розв'язання проблем у галузі психології, а не медицини, тому що останні вимагають спеціальної медичної або дефектологічної підготовки, а шкільні психологи здебільшого її не мають. 3 іншого боку, слід зауважити, що повного розподілу немає і між медичною та немедичною психотерапією не існує чіткої межі, як її не існує між поняттями "норма" і "патологія". Це, зокрема, стало причиною того, що багато практичних психологів, без достатньої компетентності, беруться, за медичні проблеми, використовуючи поверхово засвоєний інструментарій (навіювання, медитація, а то й гіпноз).

Спеціалізація діяльності психолога - справа досить умовна, бо окремі функції взаємно перетинаються. І все ж усі вони досить специфічні. В кожному із видів діяльності гостро постає проблема компетентності. Вона має два аспекти: 1) проблема профпридатності і необхідність професійного відбору (тобто виявлення необхідних особистісних якостей); 2) проблема підготовки та спеціалізації (ефективної організації навчальної діяльності).

Як не існує "лікаря взагалі", так не може існувати "практичного психолога взагалі" і навіть "шкільний психолог взагалі" - мета вельми проблематична, хоча до останньої ми прагнемо всіма силами, намагаючись осягнути неосяжне, та ще й за фантастично короткий строк (всього 9 місяців). Було б ідеально, якби кожний шкільний психолог мав свою спеціалізацію як за характером послуг (психодіагностика, психокорекція, консультація тощо), так і за віком підопічних (молодший школяр, підліток, старшокласник тощо). Доцільно, щоб у великій школі працювала ціла лабораторія психологів, кожен з яких був би вузьким спеціалістом.

Очевидно, існують особистісні якості, які необхідні практичним психологам, і такі, що потрібні для виконання окремих функцій. Спроби визначити, які ж риси бажано мати практичному психологові, робилися неодноразово. Найвідоміша - модель Р. Кеттела, що визначає "рівняння ефективності" психодіагноста і психотерапевта на основі 16-факторного опитувальника (2; с. 124). На наш погляд, спираючись на дані психологів і власний досвід, бажано, аби практичний психолог, незалежно від спеціалізації, мав такі якості:

1. Доброзичливість і низька агресивність. Вони необхідні не лише для встановлення довірливого спілкування, а й зменшення ризику зашкодити клієнту. Для шкільного психолога бажано, щоб доброзичливість поєднувалася з любов'ю до дітей.

2. Спрямованість на проблему, тобто на допомогу клієнту (мотивація психологічної допомоги в поєднанні з певною мірою альтруїзму). Якщо людина прийшла в психологію для розв'язання власних психологічних проблем (егоцентрична мотивація), то вона здебільшого не тільки не зможе зрозуміти та розділити, проблеми клієнта, а переноситиме на нього власні.

3. Емпатія. Ця якість полягає, з одного боку, в спрямованості на інтереси клієнта при відсутності домінування (мотивації влади), в умінні слухати, з іншого - в умінні побачити проблеми клієнта його очима, краще відчути і зрозуміти їх, а також в безоціночному прийнятті клієнта таким, який він є.

4. Гнучкість мислення необхідна психологу-практику, щоб не замикатися на помилкових версіях та висновках, а вміти щоразу перебудувати як модель психологічної картини клієнта, так і стратегію її формування, коли цього вимагатимуть об'єктивні дані. Висока ригідність, навпаки, може сприяти закріпленню помилок діагнозу та нав'язуванню клієнту неправильного бачення ситуації.

5. Творча інтуїція. Далеко не в усіх випадках психологу вдається зробити висновки на основі логічного аналізу даних. Часто йому доводиться діяти в ситуаціях, коли одних даних явно не вистачає, інших, навпаки, надто багато (так що неможливо їх відрефлексувати), або вони дуже суперечливі. Де безсилий логічний аналіз, там може допомогти інтуїтивний пошук, який у поєднанні з досвідом і знаннями перетворюється в сильний інструмент психологічного дослідження.Крім названих якостей, велику роль для практики має високий рівень інтелекту (особливо в психодіагностичній та експертній функціях). Він необхідний для розуміння такої складної реальності, якою є психологія людини. Психодіагносту, експерту і психоконсультанту важливо мати перцептивні здібності, насамперед спостережливість, уміння помічати на перший погляд малозначущі деталі, що дає повнішу оперативну інформацію.