Ґендерна соціалізація та становлення ґендерної ідентичності
Якщо досвід батьківських ґендерних ролей обмежений чи недостатній (наприклад, в неповній сім'ї, чи коли дитина виховується без батьків), це призводить до прогалин в ґендерному розвитку особистості дитини. Такі діти часто не отримують повноцінного досвіду міжґендерних стосунків, що може позначитись на формуванні ґендерних ролей та ґендерної ідентичності, спричинити проблеми при створенні в майбутньому власної сім'ї та у вихованні дітей. З іншого боку, навіть у повних сім'ях є багато проблем, які негативно позначаються на ґендерній соціалізації дітей. Авторитарність виховання, насильство й жорстокість у сім'ї призводять до численних деформацій ґендерного розвитку, формують такі ґендерні ролі, в яких закріплюються суспільні ґендерні стереотипи, ґендерна нерівність та інші деформації ґендерної структури суспільства.
Сімейні традиції втілюються в такій формі групової свідомості, як сімейні міфи, що є метафоричною формою вираження сімейних стереотипів. Мало того, родина - це саме та соціальна інституція, що є носієм суспільних ґендерних стереотипів, які матеріалізуються у формі сімейного міфу. Сімейний міф - це система добре інтегрованих вірувань, що їх поділяють всі члени родини, стосуються один одного і їхнього взаємного положення в сім'ї, і які не піддаються сумніву членами сім'ї, попри явні ознаки їх розходжень з дійсністю. Міф інколи схожий на казку, адже він легко обіцяє сімейне щастя, наприклад: "От вийду заміж, і стану щасливою (успішною, багатою і тощо)", тобто, щось на зразок: "Приїде принц на білому коні…". Деякі міфи регулюють стосунки між членами родини, наприклад: "У шлюбі партнери повинні бути як можна меншими егоїстами і завжди думати про інтереси іншого"; "Коли все йде не так, потрібно знайти винного"; "Хороші сексуальні стосунки неминуче приводять до доброго шлюбу".
В кожному міфі є частка істини. Вони ніколи не є цілком безглуздими. От чому так хочеться в них вірити. Проте міф часто відіграє негативну роль, оскільки містить забобони, тобто спотворене, обмежене, часто абсолютизоване відбиття дійсності, а також є джерелом сімейних проблем. Часто члени родини замість розв'язання сімейної проблеми всіма силами прагнуть підтримувати цей міф. Один із найпоширеніших сімейних міфів стосується розподілу обов'язків у сім'ї, згідно якого все домашнє господарство повинна вести жінка. Він фактично закріплює ґендерну нерівність, що веде свою традицію ще від патріархальної сім'ї.
Проте, не слід гадати, що існує лише одна модель ґендерної нерівності, яка полягає в домінуванні чоловіка і підкореній позиції жінки. Існує й інша модель, зовні протилежна, але по суті подібна першій. Протидіючи ґендерній нерівності, що втілилася в моделі "сильний чоловік - слабка жінка", жінка обирає іншу рольову позицію - "сильної", не усвідомлюючи, що ця позиція може бути стійкою лише в компліментарній парі "сильна жінка - слабкий чоловік". Партнером такої жінки дійсно виявляється "слабкий чоловік" (принаймні він таким є в сім'ї), оскільки сильних вона боїться та уникає. У результаті до рольового перевантаження, яке переживає жінка, працюючи й ведучи домашнє господарство, додається ще одна роль - "глави сім'ї", що ускладнює і без того складне становище жінки. Такі ситуації часто трапляються в родинах алкоголіків, де ця проблема загострюється найбільше. Жінка, що має чоловіка-алкоголіка не тільки веде господарство та виховує дітей, не лише працює, а й приймає всі важливі рішення щодо сімейного життя, фінансово утримує сім'ю і чоловіка, який пропиває все, що заробляє, й живе, паразитуючи на своїй дружині.Роль "сильної жінки" - це не лише надбання сучасності, вона має історичні корені. Варто пригадати хоча б такий сюжет української культури, як відомий дует Одарки й Карася з опери С. С. Гулака-Артемовського "Запорожець за Дунаєм": сильна і владна жінка, що фактично відіграє роль глави родини, енергійно сперечається з безвідповідальним чоловіком, що віддає перевагу випивці, а не розв'язанню якихось сімейних проблем. Можна також навести думку деяких істориків, згідно якої Запорізька Січ, крім виконання завдання воєнізованої самооборони українського народу була своєрідною "чоловічою вольницею", куди чоловіки тікали з родини, від виконання сімейних обов'язків.
Існує й інша сторона проблеми, коли авторитарна "сильна" жінка в боротьбі за владу з власним чоловіком отримує "піррову" перемогу, заганяє чоловіка "під каблук", а потім сама пожинає плоди того, що є дружиною "підкаблучника". Є родини, які страждають від деспотії жінки, хоча вони рідко потрапляють під увагу ґендерних досліджень. Такі ситуації описані в літературі всіх народів (зокрема, і в українській), фольклорі та дитячих казках, які пронизані історіями про злих мачух, матерів та бабів. Одним з характерних прикладів є казка про Попелюшку. Одним із небезпечних наслідків авторитарного жіночого виховання є те, що, як відомо, серед чоловіків, котрі скоїли сексуальні злочини (особливо серійні, з маніакальним компонентом), є чимало таких, які в дитинстві потерпали від знущання (в тому числі й фізичного) жорстокої й авторитарної матері. Ці приклади наголошують, що жертвами ґендерної нерівності є не лише одні жінки, так само як не лише ті, хто опиняється в підкореній позиції. Від ґендерних суперечностей страждають усі, хоч далеко не всі це усвідомлюють, оскільки жодна позиція авторитарних відносин не має нічого спільного з дійсною свободою, незалежністю від сценаріїв, автономією та справжньою ґендерною самореалізацією.
Крім сім'ї на особливості ґендерної соціалізації впливають багато інших офіційних та неформальних інституцій. Фактично всі соціальні групи та відносини, в яких знаходиться людина, дають особистісний досвід, який так чи інакше впливає на її ґендерну ідентичність. Велике значення для ґендерного розвитку має система громадського виховання, передусім - школа. Залежно від того, які цінності прищеплює школа молодому поколінню, формуються ті чи інші ґендерні ролі, ґендерні сценарії чи інші моделі ґендерної поведінки чи стосунків статей. Безліч проблем, від яких потерпає сучасна школа, не можуть не позначитись на ґендерному розвиткові учнів.