Механізм індивідуалізації психічного. Компенсаційна форма катарсису. А.Адлер (1870 — 1937)

Ідея цілісності організм), за Адлером, виявляється вже в різних формах компенсації. Дефекти зору МОЖІТЬ бути компенсовані посиленою уважністю. Шіллер страждав хворобою очей, проте його поезія багата на зорові образи. Перехід недостатності у свою протилежність виразився в формулі "перетворення потягу на його протилежність". Звідси Адлер вивів поняття "комплекс недостатності" та "комплекс переваги". Адлер підмітив єдність цих явищ, їхній взаємний перехід, що відповідало реаль¬ному станові індивіда, який переживав компенсацію. Почуття переваги мо¬же бути фіксоване лише на базі почуття недостатності.В цілому це вихідне для адлерівської психології поняття відображає ті реальні факти у віковому становленні людини, що пов'язуються насамперед з юнацьким віком. Але для юнацької свідомості не існує цих двох фено¬менів. Вони дійсно можуть існувати, лише будучи неусвідомлюваними. Усвідомлення їх означає критичність щодо цих образів-моделей дійсності, а отже й їх подолання. Усвідомлення цих феноменів на шляху освоєння дійсності є справжнім подоланням неусвідомлюваних форм відображення, що здійснюється під тиском об'єктивного світу. Індивід, відкинувши одну модель дійсності як невідповідну, будує іншу як певне ідеалізоване уявлення про світ. Якщо людина зупиняється на тих чи інших вікових феноменах і не просувається вперед, це відбивається на її характерологічних та осо¬бистісних рисах. Але таке застрягання на темі "недостатність — перевага", неможливість для Адлера вийти на простір більш широких понять свідчать саме про певний ідеалізм цих теоретичних конструкцій, і насамперед це стосується його ідеї "чоловічого протесту".

Відкинувши фрейдівський пансексуалізм, Адлер час від часу зісковзує на цю теоретичну площин)'. Так, за Адлером, сила й міць ідентифікуються з чоловічою роллю, а слабкість і підлеглість — із жіночою. Чоловічий про¬тест для жінки може виявлятися у виборі чоловічих професій, формуванні відповідних інтересів. У більш широкому розумінні ''чоловічий протест" є захисною реакцією проти ролі підлеглого. Не важко побачити, що це досить штучне поняття є дериватом від двох основних.

Почуття недостатності та переваги були далі пов'язані Адлером з його теорією '"фіктивних цілей". Услід за Файгінгером він твердить, що все жит¬тя побудоване на фікціях, примарних, уявних структурах, які виявляються неусвідомлюваними детермінантами поведінки. Адлер указує, що такою фікцією може бути уявлення про "нормальну людину". Та й уявлення про недостатність і перевагу підлягають цій же долі. Якщо дорослий фіксує себе на цілях, не відповідних своєму вікові, можна говорити про невротичне явище. Як віковий феномен певна ціль є нормальною, а її відсутність може кваліфікуватись як вада розвитку.

Редукуючи ціль до ідеального оперування в теперішній час, Адлер спро¬бував уникнути докорів у "телеологічній причинності". З іншого боку, він бачив в ідеї фіктивної цілі можливість подолати детермінізм біхевіористичного плану, пояснивши, наприклад, чому ті ж самі обставини в житті двох індивідів приводять до різних результатів. У характері поста¬новки та реалізації мети Адлер бачить основу неврозу. На протилежність вченню Фрейда невроз виявляється результатом не соціальної чи фізичної недостатності або травми, а постановки та реалізації фіктивної цілі. Тера¬певт має привести пацієнта до розуміння фікцій-цілей як детермінант по¬ведінки. Адлер вважає, що за такого підходу досягається терапевтичний ефект.

Проте адлерівський терапевт, як і фрейдівський, опинився в порочному колі. Для Фрейда усвідомлення травми мало привести до звільнення від неврозу. Також і для Адлера усвідомлення фіктивності мети мало ліквідувати невроз, але що ж повинен дати невротику адлерівський терапевт як субституцію зруйнованої фікції"? Невже він сам буде створювати для пацієнта заміну, надавши в його розпорядження нову фіктивну мету'? Адже без останньої доцільна поведінка неможлива. Більше того, зруйнування та¬кої мети призводить до глибокої психічної травми, до "переоцінки цінностей". Створювати нову мету має сам пацієнт. Адже це справжня творча робота вчинкового характеру з вибором, боротьбою мотивів і т.п.

Позитивний момент в адлерівській психології полягає у більш рішучому, ніж у Фрейда, відході від фаталістичної зумовленості поведінки двома фак¬торами — біологічним та соціальним. Саме Адлер зробив серйозну заявку на подолання цього двофакторного фаталізму в людській поведінці, зосере¬дивши головну увагу на утворенні самого психічного, підкресливши нежорсткий детермінізм у тлумаченні поведінки людини. Тут слід бачити цен¬тральний пункт індивідуальної психології.Проблема співвідношення свідомого н несвідомого у постановці фіктивних цілей потребує серйозного коригування. Фіктивна ціль повністю перебуває на рівні свідомості. її можна вважати несвідомою тільки в тому розумінні, що вона цілком зливається зі свідомістю, становить її єдиний предмет і тільки з цієї причини не може бути піддана критиці. Те, що не усвідомлюється, є лише певним рівнем невідповідності між фіктивною ціллю та реальним станом індивіда. Усвідомлення має привести до заміни залишеної фіктивної мети іншою — більш адекватною життєвим умовам індивіда. Сама ідея фіктивності мети є неточним позначенням ідеалу по¬ведінки. Виходячи з цього можна сказати, що в самому ідеалі є певна абсо¬лютизація реальних рис дійсності. Більше того, така абсолютизація як ре¬зультат і є таким ідеалом. Отже, мова йде не про фіктивну мету, а про мету ідеалізовану, що виникає внаслідок певного рівня узагальнення та абсолю¬тизації певних сторін дійсності. Саме тому що в ідеалі присутні ці два ком¬поненти (ідеальний та реальний), стає можливим розвиток ідеальної мети і перетворення її на мету реальну. Сам розвиток ідеалу є його реалізацією.