Механізм індивідуалізації психічного. Компенсаційна форма катарсису. А.Адлер (1870 — 1937)

Відійшовши від ортодоксального психоаналітичного вчення, Альфред Адлер спробував побудувати таку психологію, яка б не роз'ятрювала психічне еклектичною сумішшю біологічного та соціального. Адлер заявив: "Не слід забувати найважливішого факт)', що ні спадковість, ні середовище не є визначальними факторами. Вони можуть бути тільки рамками або впливами, на які індивід повинен відповідати згідно з особливостями своєї творчої сили".

Пошуки суб'єктивних шляхів, що приводять до внутрішньої єдності людського індивіда, виразились у формулюванні і розвиткові Адлером так званої індивідуальної психології. Вона мала підкреслити, зрештою, твор¬чу активність індивіда і вивести психоаналіз із лабет фаталістичної передвизначеності людської поведінки біологічним та соціальним факторами.

Провідну ідею індивідуальної психології щодо моністично-цілісного тлумачення діяльності організму Адлер сформулював виходячи з прин¬ципу компенсації, що діє на основі закону перетворення потягу на його протилежність, і встановив кореляцію між поняттями "комплекс приниже¬ності" і "комплекс переваги". З цього відношення походить, зокрема, ідея "чоловічого протест)'" з боку ланок (у відповідь на їхню приниженість як слабкої статі), який виявляється у виборі жінками чоловічих професій, одя¬гу, у відповідному формуванні інтересів тощо.

Запозичена Адлером у німецького філософа Г.Файгінгера теорія “фіктивної цілі" стала важливою підвалиною індивідуальної психології. Згадані комплекси перешкоджають усвідомленню об'єктивного стану речей, відношень. Життєві цілі, які ставить перед собою людина у таких ситуаціях, мають фіктивний характер, проте спрямовують її поведінку. Людина вчиняє неадекватно, не усвідомлюючи цього. В діях на основі "фіктивної цілі" по¬стає причина неврозу. Усвідомлення неадекватності таких цілей і відповідної поведінки має ліквідувати невроз.

Ідея "соціального інтересу" як заміна понять класичного фрейдиз¬му — агресії та лібідо — пов'язується Адлером з метаморфозою "фіктивних цілей". Сам "соціальний інтерес" було зведено Адлером до інтересів індивіда. Характер розкриття людиною суперечностей між ідеалом і дійсністю становить "життєвий стиль" людини — підсумкове поняття індивідуальної психології.

Твердячи про активне втручання людини у спрямування своєї по¬ведінки, Адлер насправді у своїй теорії позбавив людину такої активності, .примусивши її діяти у сплетінні різних комплексів, що заважають адекватно реагувати на світ. Адлер мав на меті звільнити поведінку людини від суво¬рої механістичної детермінації з боку фатально визначаючих її біологічного й соціального факторів, але своїм вченням про "фіктивний фіналізм" (примарну доцільність, яка визначає життєдіяльність) залишився принципо¬во на позиції фаталізму тих або інших комплексів.

Щоправда, без мети як ідеальної моделі дійсності, на думку Адлера, доцільна, розумна поведінка неможлива. Але терапевтична заміна новою фіктивною метою старої не дає пацієнтові порятунку від неврозу. Ідеальна мета зливається зі свідомістю і саме тому не піддається критиці. В такому розумінні її можна назвати несвідомою. Те, що не усвідомлюється, є певним рівнем невідповідності між образом дійсності (зокрема ідеалізованим) і реальним оточенням індивіда. Адлерівська ідея "фіктивної мети" є ви¬дозміненим тлумаченням ідеалу поведінки, що, як узагальнення досвіду людини, містить у собі реальні компоненти. Адлер мав би визначити, що на місці однієї усвідомленої цілі постає інша — неусвідомлена, і тому "закомплексованість" людини стає перманентною і перетворюється на своєрідний фатум, безвихідь, порочне коло поведінки.

Проте процес побудови індивідуальної психології як окремого напряму психологічної думки (хоча й у межах загальної психоаналітичної традиції) починався з висунення Адлером антитез класичного психоаналізу, які мали такий вигляд:

1. В основі всієї людської активності лежить одна вихідна рушійна сила — у напрямку від переживання негативної ситуації в бік ситуації пози¬тивної, від переживання недостатності в бік переваги, поліпшення, повноти.

2. Існує потяг здійснити свій специфічний напрям у зв'язку з індивідуально поставленою унікальною метою або самоідеалом, який хоч і піддається впливові біологічного та соціального факторів, проте катего¬рично є творінням самого індивіда. Оскільки існує ідеал, мета стає фікцією.

3. Мета є лише маревом, завуальованим від погляду індивіда. Це означає, що вона йому грунтовно незнайома і він її не розуміє. Це і є адлерівське визначення несвідомого: невідома частина поставленої мети.