Становлення психіки в процесі антропогенезу
Потреба полювання на тварин, які переважали первісну людину в силі і спритності, зумовлює перехід до складнішої форми розподілу праці — облавного полювання. Тепер одна група людей вистежує, лякає й заганяє тварину, а інша очікує її там, де вона має пройти Розподіл праці тут свідченням радикального ускладнення будови діяльності. Якщо верши¬ною розвитку діяльності в тваринному світі стало виокремлення в її складі окремих операцій, то в діяльності людини з'являється дія — сукупність операцій, спрямованих на створюваний предмет. Дією буде і споло¬хування дичини, І виготовлення знаряддя.
На відміну від операцій, які завжди біологічно доцільні (спрямовуються і спонукаються одним і тим самим предметом), дії прямого біологічного значення не мають. Навпаки, вони часто біологічно безглузді, бо, наприк¬лад, замість того, щоб ловити дичину, людина відганяє її від себе. Отже, дія, на відміну від операції, позбавлена біологічного смислу, адже ні сполохування дичини, ні виготовлення знаряддя самі по собі не пов'язані із задоволенням біологічних — таких, що безпосередньо підтримують життя, — потреб первісної людини. Свого смислу ці дії набувають лише після того, як тварину буде забито і людина, що їх вико¬нувала, отримає свою частку здобичі й задовольнить якусь свою потребу
Отже, продукти елементарних форм праці починають опосередковано пов'язуватися з потребами первісної людини — через дії інших людей, точніше їхню спільну діяльність. Завдяки цьому дія втрачає біологічний смисл, натомість набуваючи смислу соціального. Наявність такого смислу забезпечує здійснення діяльності за умо¬ви розбіжності того, на що вона спрямована (дичина, камінь), і того, що її реально спонукає (корисні властивості здобичі) Така розбіжність є характерною рисою дії і може розглядатись як критерій людини, бо у тварин функції спонукання і спрямування діяльності злиті.
У трудовій діяльності увага людини спрямована на створюване знаряддя, а отже, і на власну діяльність. Діяльність окремої людини включена в діяльність усього суспільства, тому діяльність людини направляється на задоволення суспільних потреб. В умовах, що створилися, виявляється необхідність у критичному відношенні людини до своєї діяльності. Діяльність людини стає свідомою діяльністю.
На ранніх етапах суспільного розвитку мислення людей має обмежений характер відповідно до ще низького рівня суспільної практики людей. Чим вищий рівень виробництва знарядь, тим відповідно вищий рівень відображення. При високому рівні виробництва знарядь цільна діяльність виготовлення знарядь розбивається на ряд ланок, кожне з який може виконуватися різними членами суспільства. Поділ операцій ще далі відсуває кінцеву ціль— добування їжі. Усвідомити цю закономірність може лише людина, що володіє абстрактним мисленням. Виходить, високе за рівнем виробництво знарядь, що розвивається при громадській організації праці, є найважливішою умовою формування свідомої діяльності.
Впливаючи на природу, змінюючи її, людина разом з тим змінює і свою власну природу.
Таким чином, праця послужила причиною розвитку людського суспільства, формування людських потреб, розвитку людської свідомості, що не тільки відбиває, але і перетворює світ.Усі ці явища в еволюції людини вели до корінної зміни форми спілкування людей між собою. Необхідність передавати досвід попередніх поколінь, навчати трудовим діям одноплемінників, розподіляти окремі дії між ними створювала потреба в спілкуванні. Мова інстинктів ніяк не могла задовольнити цю потребу. У той час як тварина може лише подати сигнал своїм побратимам із приводу явищ, обмежених даною, безпосередньою ситуацією, людина може за допомогою мови інформувати інших людей про минуле, сьогодення і майбутнє, передавати їм соціальний досвід.
В історії людства завдяки мові відбулася перебудова відбивних можливостей: відображення світу в мозку людини найбільш адекватно. Разом із працею розвивалися вищі форми спілкування — за допомогою людської мови. Кожна окрема людина завдяки мові користуючись досвідом, виробленим у багатовіковій практиці суспільства, може одержати знання про такі явища, з якими особисто ніколи не зустрічалася. Крім того, мова дає можливість людині усвідомлювати зміст більшості чуттєвих вражень.
Із ускладненням взаємин первісної людини з навколишнім світом дії посідають у діяльності дедалі більше місце. У такий спосіб антропогенез переходить в історіогенез — розвиток людини як суспільної істоти. Цей шлях знаменується появою якісно вищого рівня психічного відображення. З виділенням у будові діяльності дії психіка набуває вигляду первісної свідомості — образу довколишнього в його стійких, незалежних від біо¬логічних потреб первісної людини, властивостях.
Дія об'єктивно потребує від людини передбачення її результату й відоб¬раження його зв'язку з майбутнім продуктом спільної діяльності. Зрозу¬міло, що для цього потрібен спеціальний засіб, який би виконував функ¬цію, подібну знаряддю. Він має опосередковувати її стосунки з довко¬лишнім і давати можливість виходу за межі ситуації, в якій вона перебуває. Такий засіб виробляється протягом тривалого вдосконалення комунікації, в результаті якого з'являється мовлення. Спершу це знаки — жестові й голосові сигнали певних явищ, необхідні для координації спільних зу¬силь. Згодом вони трансформуються в систему мовних значень — слів, що несуть у собі досвід спільної діяльності.