Історія української державності
Місцева влада. За роки незалежності декілька раз змінювалася концепція органів місцевої влади. У березні 1992 року був прийнятий Закон "Про місцеві Ради народних депутатів, місцеве і регіональне самоврядування", за яким діяльність Рад обмежувалася здійсненням функцій місцевого та регіонального самоврядування, а виконавчі функції передавалися представникам Президента України в облас¬тях і районах, а також у містах Києві та Севастополі. Реформування місцевої влади було припинено 3 лютої о 1994 року, коли Верховна Рада прийняла Закон "Про формування місцевих органів влади і са¬моврядування" і повернула владу на місцях Радам та їх виконкомам.
Після прийняття Конституції України виконавчу владу в облас¬тях і районах, містах Києві та Севастополі було передано місцевим державним адміністраціям, які є підзвітними і підконтрольними орга¬нам виконавчої влади вищого рівня.
Повноваження місцевих державних адміністрацій визначені Кон¬ституцією України (ст. 119).Конституція України окремий розділ присвятила місцевому само¬врядуванню. Положення Конституції про місцеве самоврядування отримали розвиток у Законі "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та об¬ласні ради. Питання організації управління районами в містах нале¬жить до компетенції міських рад. Сільські, селищні, міські ради мо¬жуть дозволити за ініціативою жителів створювати будинкові, ву¬личні, квартальні та інші органи самоорганізації населення.
Вибори депутатів і голів місцевих рад здійснюються на підставі Закону України "Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних в містах, обласних Рад" від 24 лютого 1994 року.
Компетенція органів місцевого самоврядування визначена Кон¬ституцією України (ст. 143) і Законом "Про місцеве самоврядування в Україні".
Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визна¬чених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконан¬ня на відповідній території.
СУДОВА СИСТЕМА І ІНШІ ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ.
Невід'ємною складовою частиною побудови демократичної пра¬вової держави є проведення судової реформи.
У квітні 1992 року Верховна Рада схвалила Концепцію судово-правової реформи. Судочинство в Україні мало здійснюватися Кон¬ституційним Судом і судами загальної юрисдикції.
Організація, порядок діяльності і компетенція судів загальної юрис¬дикції визначалися Конституцією України, Законами України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року, "Про арбітражний суд" від 4 червня 1991 року, "Про організацію судового самоврядування" від 2 лютого 1994 року та ін.
Вищим судом цієї системи є Верховний Суд України, який здійснює нагляд за судовою діяльністю судів республіки.
Другу ланку судової системи складають Верховний Суд АРК, об¬ласні, Київський і Севастопольський міські суди.
Основною ланкою судової системи є районні (міські), міжрайонні (окружні) с\ди. Вони розглядують 6ільшу частину кримінальних і цивільних справ.
До системи судів загальної юрисдикції входять також спеціалізо¬вані суди -воєнні і арбітражні.
Воєнні суди здійснюють правосуддя в Збройних силах України і інших військових формуваннях. В Україні створені воєнні суди гарні¬зонів, регіонів і Військово-Морських сил.