Шляхи розвязання політичних конфліктів
Реалістичний підхід називають іще методом торгу, або при¬мусово переговірним. Суть конфлікту за такого підходу роз¬глядається як вроджене прагнення людини до панування. Ос¬кільки всі панувати не можуть, відбувається примус з боку тих, хто панує. Прихильники даного підходу розуміють, що миру не може бути ніколи, тільки перемир'я, що довготрива¬лої стабільності він не приносить, бо відбувається не вирішен¬ня, а тимчасове врегулювання проблеми. Даний підхід є акту¬альним з огляду на суперечливі колізії становлення нових еко¬номічних відносин в Україні.Ідеалістичний підхід має місце, коли всі зацікавлені сто¬рони, незалежно від стану і статусу, встановлюють взаємовід¬носини, прийнятні для всіх, що відповідають індивідуальним поглядам кожного. За основу береться визнання того, що на даний момент усі сторони зазнають небажаних втрат, але зреш¬тою всі виграють. Задоволення інтересів відбувається без яв¬ного чи прихованого примусу, що забезпечує «самопідтримку» досягнутої ситуації. Існує чимало теоретичних рекомендацій щодо застосування даного підходу, зокрема А. Філлі та П. Шарана. Багато вітчизняних політиків кінця 80-х - початку 90-х рр. вважали такий спосіб, як компроміс, найкращим для розв'язання конфліктів.
Інтегративний спосіб передбачає, що кожна зі сторін, за¬буваючи про свої попередні цілі й цінності, знаходить нові вза¬ємоприйнятні. У процесі реалізації цього способу важливо зро¬зуміти: оскільки вибір цілей і засобів їх досягнення теоретично безмежний, то обов'язково знайдеться вибір неконфліктного характеру.
Останнім часом дослідники особливу увагу звертають на аналіз малозивченої проблеми вибору поведінки в конфліктній ситуації. Вирізняють такі типи поведінки: пряме протиборство чи конкуренція; ухилення; пристосовництво; уступки; співро¬бітництво. Важливу роль в ефективному врегулюванні кон¬флікту відіграє також вивчення принципів і стадій управління конфліктним процесом. Серед стадій називають такі: інституціоналізація, інтернаціоналізація, раціоналізація. Можна за¬пропонувати дещо іншу стадійність управління конфліктним процесом. Першою дією з управління конфліктом слід вважа¬ти його інституціоналізацію - встановлення чіткої процедури врегулювання цього конфлікту. Первісний конфліктний аналіз має отримати подальший розвиток у рішеннях державних ор¬ганів і в нормативних актах. У такий спосіб ліквідується роз¬рив між владними структурами й наукою. В даному разі мова повинна йти про конфліктний моніторинг, тобто про інфра¬структуру дослідницьких центрів, лабораторій, громадських служб, процедур відстеження й нейтралізації вибухонебезпеч¬них ситуацій.
Наступний етап - легітимізація конфлікту: він має пока¬зати, наскільки добрі чи погані норми та правила, що виступа¬ють у формі законів, указів, протоколів, меморандумів.
Подальший етап управління конфліктом - структурування конфліктуючих груп.
На етапі реформування політичної системи України варто зважити на висновки С. Ліпсета, який пропонує не протидіяти,
а допомагати оформленню нових партій, рухів і подібних орга¬нізацій. Звісно, вони стануть конфліктною силою дотично до груп, які репрезентують інші інтереси, але водночас - і посе¬редницькими структурами, що об'єднають індивідів у співтова¬риства. Неорганізовані індивіди потенційно є небезпечнішим дже¬релом підтримки екстремістських сил лівої чи правої орієнтації, ніж ті, що належать до організованих для конфлікту груп.
Завершальний етап управління конфліктом - редукція, тобто послідовне ослаблення конфлікту завдяки переведенню його на інший рівень. Як базовий інструмент для реалізації даної процедури використовується шкала, що охоплює мож¬ливі рівні напруженості конфліктів. Застосовуються такі варі¬анти: «друг - союзник - партнер - співробітник - супер¬ник - противник» і т. д. Французький дослідник Ж. Фове ви¬різняє такі рівні, як «відносини співробітництва - відносини протидії - відносини суперечностей - непримиренні відноси¬ни». Американський політолог М. Амстутц, розглядаючи дина¬міку конфлікту як рух від незначних несумісностей до знач¬них, включає в простір конфлікту такі етапи: напруженість - незгода - суперництво - суперечка - ворожнеча - агре¬сивність - війна. Це потрібно для того, аби зрозуміти, наскільки реальним є завдання редукції конфлікту, а також для того, щоб зацікавлений соціальний суб'єкт зміг розмістити на певній шкалі наявний у його полі зору спектр особистостей чи організацій і визначити перспективу конфліктних взаємовідносин із ними.
Заслуговує на увагу також проблема вибору оптимальної процедури для вирішення конфлікту. Існують і спеціальні конфліктологічні процедури: парламентські дебати, узгоджувальні комісії, громадський та арбітражний суди, адміністративний процес, кримінальне судочинство, конституційний суд.