Пріоритетний напрям зовнішньої політики України

Враховуючи ці та інші обставини, в України були вагомі підстави очікувати на "позитивний сигнал про можливе членство" збоку ЄС. Але вже згадуваний грудневий саміт Європейського Союзу у Гельсінкі для України, на жаль, історичним не став. Дві хвилі нового розширення ЄС до України не докотяться. За результатами саміту, до Польщі, Угорщини, Чехії, Естонії, Словенії і Кіпру, з якими вже ведуться офіційні переговори про вступ, приєднались Болгарія, Румунія, Латвія, Литва, Словаччина і Мальта. Статус офіційного кандидата на вступ до ЄС отримала Туреччина. А Україну в чергу до ЄС поки що не записали. Натомість, 10 грудня була прийнята Стратегія ЄС щодо України, в якій ЄС визнає європейські прагнення України і вітає її європейський вибір. Перший етап Стратегії ЄС розрахований на найближчі чотири роки і передбачає "повне реформування і демократизацію українського суспільства". Офіційний Брюссель поклав перед Україною низку досить жорстких умов, виконання яких обіцяє нам додаткові гранти і відновлення діалогу про можливе приєднаня України до цієї організації. Голова представництва Європейської комісії в Україні Андре Ванавербек пояснив, яких дій очікує ЄС від України в найближчому майбутньому. На його думку, спільними зусиллями "ми повинні покращити інвестиційний клімат в Україні, гармонізувати українське законодавство, навести порядок з нелегальними мігрантами і наркобізнесом" [20]. Таким чином Брюссель дав зрозуміти Києву, що підстав для надання Україні статусу асоційованого члена ЄС поки що не має. Пан Ванавербек зазначив, що ідею вступу України до ЄС сприймають з розумінням, але для її втілення ще не настав час [21]. Не дивлячись на розчарування, "Ми сприймаємо Стратегію ЄС щодо України, як крок вперед" - зазначив в одному з інтерв’ю Міністр закордонних справ України Б. Тарасюк. [22]. МЗС розцінює прийняття Стратегії ЄС як "політичну підтримку "зробленому країною вибору і потужний сигнал, здатний прискорити внутрішні перетворення в державі". Прийняття Стратегії Євросоюзу є важливим кроком до отримання нашою державою асоційованого, а в перспективі - і повноправного членства в ЄС. Тому відтепер діалог України з ЄС буде динамічнишим. "Стратегія ЄС розширює співробітництво Євросоюзу і України на такі важливі сфери, як зовнішня політика та політика та політика безпеки, а також юстиція і внутрішні справи", - говориться в заяві українського МЗС [23]. На зустрічі Україна - Трійка ЄС на рівні міністрів закордонних справ у Брюсселі в січні 2000 року було представлено план реалізації спільної стратегії ЄС щодо України, яка була прийнята на Гельсінському саміті. За словами Б. Тарасюка, цей план містить конкретні елементи в сфері підтримки демократичних процесів в Україні, внутрішньої і зовнішньої політики, а також права. План дій передбачає проведення консультацій з приводу можливої трансляції в Україні програм “Євроньюз”. У ході прес-конференції у Брюсселі міністр закордонних справ Жайме Гама зазначив, що реалізація плану ЄС стане “трампліном для майбутнього членства України в ЄС” за умови виконання Україною “всіх проголошених реформ” [24].Попри всі успіхи української дипломатії Україна значно "запізнюється" у розвитку відносин з ЄС, порівняно із іншими країнами Центральної і Східної Європи, взагалі, і з своїми західними сусідами зокрема, які вже можуть "замовляти квитки на потяг до Брюсселя". Більшість причин повільних темпів євроінтеграції України мають "український характер". До того ж Україні додають проблем її сусіди. Незабаром в нас будуть кордони з ЄС і, слід вже сьогодні подбати про режим перетину цих кордонів громадянами України, адже всі обіцянки Польщі, Угорщини Словачини і Чехії не запроваджувати візовий режим для громадян України лише до пори до часу. Вже сама необхідність приведення законодавства майбутніх членів ЄС у відповідність із нормативними актами Євросоюзу створює реальну загрозу побудови "паперової стіни" для українців, а відтак, виступає суттєвою перешкодою для співробітництва. Тож в новому столітті Україна має багато простору, щоби довести ЄС, що українці не менші європейці, ніж поляки, чехи чи угорці.

Хоча інтеграція до європейських та євроатлантичних структур є пріоритетом нашої дипломатії, водночас, Україна, як одна із засновниць СНД, виступає за розвиток найширших зв’язків між країнами-учасницями на засадах рівноправності і взаємовигоди. Якщо для Росії і Білорусі СНД стала інструментом інтеграції, то для України це лише засіб цивілізованого розлучення. Для характеристики стосунків України з СНД доречне гасло "Співробітництво з СНД, але інтеграція з ЄС". Серед двосторонніх відносин у рамках країн-учасниць СНД пріоритетними для України є взаємини із Російською Федерацією. На важливості багатовекторності зовнішньої політики, де європейський вибір України поєднується із зміцненням всебічних зв’язків з Росією, Президент України ще раз наголосив на VI Нараді керівників закордонних установ України, що відбулась у Києві у липні 1999 року [25]. А у своєму виступі перед керівниками дипломатичних місій 18 січня 2000 року Л. Д. Кучма, поряд із стратегічною метою України на міжнародній арені - вступу до ЄС, зазначив: "наше європейське майбутнє невіддільне від стратегічного партнерства з Росією" [26]. Україно-російські відносини визначають безпеку на всьому континенті. Росія також є найбільшим торговим партнером України. Таким чином, інтеграція з Європою, не означає дезінтеграцію з Росією.

Зусилля України на шляху інтеграції до ЄС були б марними без розуміння та підтримки з боку США. Більше того, досить часто саме позиція США скеровує Україну йти шляхом реформ та інтеграції до європейських та євроатлантичних структур. Держсектретар США Мадлен Олбрайт назвала Україну в числі пріоритетних країн, яким США мають приділяти особливу увагу й допомогу. Олбрайт не назвала об’єм допомоги, який адміністрація президента США планує виділити. Минулого року Україна отримала $ 195 мільйонів [27]. Одним із головних завдань україно-американської міждержавної комісії "Кучма-Гор" є прискорення вступу України до Європейського Союзу, Світової Організації Торгівлі та інших європейських і трансатлантичних структур. Спільна заява ЄС та США щодо України, ухвалена у Бонні 21 червня 1999 року, сприйнята в Україні позитивно. Усвідомлення повідними світовими державами стратегічної ролі, яку відіграє Україна в системі безпеки і стабільності та висловлене у заяві спільне прагнення до сприяння реалізації євроінтеграційних прагнень України позитивно вплине на вироблення більш певної політики стосовно України, говориться у заяві прес-служби МЗС України [28].Не можна обминути при розгляді теми "повернення України до Європи" взаємини України із НАТО та його "європейським стовпом" - ЗЄС. В цілому, відносини розвиваються доволі еволюційно. Міжнародна безпека залишається одним із головних елементів співпраці. Участь України у програмі "Партнерство заради миру", спільні військові навчання, миротворчі рятувальні операції, надання гуманітарної та рятувальної допомоги сприяють ефективному діалогові. Східне розширення Альянсу Київ розцінює як крок до стабільності на європейському континенті. Позитивно висловився про взаємини України і НАТО новий Генсек найпотужнішого військового блоку світу лорд Джордж Робертсон, під час свого першого офіційного візиту до України як країни-учасниці програми НАТО "Партнерство заради миру", 27-28 січня 2000 року [29]. На даному етапі Україну влаштовує таке партнерство і питання вступу України в НАТО на сьогоднішній день не стоїть. Щодо стосунків із ЗЄС, то в цілому, ідея набуття Україною асоційованого статусу у військовій структурі Євросоюзу позитивно сприймається обома сторонами. На жаль, без отримання Україною асоційованого статусу в ЄС, сподіватися на асоціацію в ЗЄС марно. Фундаментом для майбутнього розвитку відносин України із цими військовими структурами повинні слугувати власні інтереси. Навіть "позаблоковий" статус України не дискваліфіковує її від вступу до будь-якої воєнно-політичної структури, яка виступає важливим елементом національної, європейської чи трансатлантичної безпеки. Цікаві в цьому контексті результати всеукраїнського репрезентативного опитування, проведеного центром СОЦІС, членом GALLUP International, у лютому 2000 року. Опитано 1200 респондентів, які могли зазначити не більше трьох варіантів відповідей. Відповіді на запитання "Від яких країн, на ваш погляд може бути загроза для України розподілились таким чином: Росія - 24%, США - 21 %, Туреччина - 10%, Німеччина - 7 %, Білорусь - 3 %, Румунія - 3 %, Польща - 2 %, Угорщина - 1 %, Молдова - 1 % [30]. Отже, наголошуючи на "багатовекторності" своєї зовнішньої політики Україні вже найближчим часом слід розкласти акценти. Далекоглядність і передбачуваність зовнішньої політики вимагають реалії сьогодення. "Україно-НАТОвський" кордон вже реальність. На сьогоднішній день заявки на вступ до Північноатлантичного Альянсу подали: Албанія, Болгарія, Латвія, Литва, Естонія, Македонія, Словаччина, Румунія і Словенія. Не має потреби зазначати, що стрижнем зовнішньої політики цих держав є вступ до ЄС. Більше того, беручи до уваги тенденцію до створення нових військово-політичних блоків світу: "західного" (США, ЄС - за підтримки НАТО) і "східного" (Союз Росії і Білорусі, Сербія, Китай, Індія, Близький та Середній Схід), "багатовекторність" може зіграти Україні не на руку. Зберігається ризик перетворення України на буфер.