Пріоритетний напрям зовнішньої політики України

Вступаючи в ХХІ століття і в нове тисячоліття європейці перегортають нову сторінку своєї історії. Яким буде Європа майбутнього: континент, пронизаний протиріччями між двома-трьома «Європами», чи справді «Спільний Європейський Дім»? Яку роль в загальноєвропейському процесі буде відігравати Україна? Якими будуть взаємини України з Європейським Союзом у новому столітті? Актуальність цих питань є беззаперечна. Вони займають одне з центральних місць в працях науковців, програмах політичних партій, громадських об’єднань і рухів, виступах провідних національних політиків і державних діячів, проектах ЗМІ, а також у розмовах пересічних громадян. І хоча відповіді на них дасть майбутнє, необхідність проведення аналітичних досліджень і прогнозування вимагає вже сьогодення.

У статті автор акцентує увагу на взаєминах України з ЄС, робить спробу проаналізувати діалог між Україною та ЄС, за час президенства Леоніда Кучми, а також прагне довести необхідність подальшої інтеграції нашої держави до загальноєвропейських структур взагалі, зближення, а в перспективі - і вступ до ЄС, зокрема.

Головні риси нової Європи були закладені саме в столітті що минає. Одна із найхарактерніших – інтеграційні процеси у її політичному, економічному, соціальному і культурному житті, що набули поширення у країнах Західної Європи після закінчення Другої світової війни та набрали нових обертів з падінням «залізної завіси» і революційними змінами у країнах Центральної і Східної Європи наприкінці 80-х початку 90-х років. Яскравий взірець успішних процесів інтеграції та кооперації європейських країн - Євросоюз. Для багатьох, ЄС - це "євростандарти" демократії та економічного процвітання, соціального благополуччя і особистої свободи громадянина. Не заглиблюючись в історію зазначемо, що на сьогоднішній день до ЄС входить 15 країн континенту. Стратегія ЄС спрямована на інтеграцію в політичній, торговельно-економічній, військовій, науковій і культурній сферах. Провідні політики і науковці вважають що саме ЄС буде визначати обличчя Європи ХХІ століття. "Європейський Союз - це найгірша Європа, яку тільки можна собі уявити - якщо не брати до уваги всі інші "Європи", які вже було випробовано протягом століть", - влучно перефразував слова У. Черчілля щодо демократії британський історик і письменник Тімоті Гартон Еш [1]. Тут aвтор поділяє думку цього науковця, який вважає, що Євросоюз міг би стати моделлю для інтеграції і кооперації незалежних держав. Пан Еш з цього приводу зазначає що Європа в 2010 році "повинна стати історично новою інституційною мережею з близько 25 держав, які об’єдналися в Європейський Союз, і ще десяти країн, які мали би статус кандидатів чи асоційованих членів" [2]. І справді, ЄС неначе той потужний магніт притягує до себе країни Центральної і Східної Європи. Водночас, розширення ЄС на Схід є одним із головних завдань Європейської комісії. Європу без розподільчих ліній прагне бачити більшість європейців. В цьому контексті Президент Європейської Комісії Романо Проді зазначив, що "вперше, з часу падіння Римської Імперії, ми маємо змогу об’єднати Європу"[3]. За результатами історичного саміту Європейського Союзу, що відбувся 10-11 грудня 1999 року в Гельсінкі число потенційних кандидатів на вступ до ЄС збільшилось до тринадцяти (!). Європейці й справді ще ніколи не були ще так близько від мети про об’єднання Європи, а Європейський Союз від можливості перетворитись із "західноєвропейської" у "загальноєвропейську" структуру, а відтак, наповнити свою назву реальним змістом. Отже, найважливіше завдання, яке стоятиме перед європейцями в новому столітті – будівництво об’єднаної, стабільної і процвітаючої Європи. Останню досить складно уявити без України, адже українці завжди були, є і будуть європейцями. Цілком закономірно, що п’ята за населенням та перша за територією на європейському континенті Українська держава докладатиме всіх зусиль, щоб зайняти належне місце в Європі майбутнього. Відразу слід зауважити, що Європа - це не тільки ЄС.Авторитет країни на міжнародній арені залежить головним чином від результатів її зовнішньої політики. Виважена, прагматична, раціональна і далекоглядна зовнішня політика створює передумови для прискорення політичного, економічного і соціального розвитку країни. "Багатовекторність" лежить в основі зовнішньої політики України, оскільки українська держава має інтереси і на Заході і на Сході. Скільки б не було противників такого курсу, він просто необхідний для України на даному етапі, оскільки дозволяє підтримувати добросусідські відносини з усіма державами, гарантує державну безпеку та забезпечує розуміння і підтримку збоку світового співтовариства. При цьому, виходячи з національних інтересів на міжнародній арені, беручи до уваги історичну традицію, географічну та цивілізаційну близькість з Європою та враховуючи ряд інших факторів, Україна зробила свій "європейський вибір". За будь-яких умов - "європейський вектор" української дипломатії є пріоритетним. Наша держава займає геостратегічну роль в Центрально-Східній Європі. За досить короткий період часу, що пройшов з часу проголошення незалежності України в 1991 році, країна, завдяки активній участі у вирішенні загальноєвропейських проблем не тільки утвердилась на міжнародній арені, але й стала одним із регіональних лідерів. Україна - повноправний учасник таких міжнародних організацій і регіональних утворень як ООН, ОБСЄ, РЄ, ЦЄІ, організація ЧЕС, СНД, ГУУАМ та ін. Можемо впевнено сказати що Україна є невід’ємною складовою побудови нової Європи ХХІ століття. Американський президент Білл Клінтон під час мадридського саміту країн НАТО в 1997 році назвав Україну серцем Європи, - нової, демократичної [4]. Таким чином, беручи до уваги довготермінові національні інтереси України, інтеграція до європейських структур буде головним чинником, що визначатиме зовнішню політику держави у майбутньому. В Постанові Верховної Ради України Про "Основні напрямки зовнішньої політики України", прийнятою Верховною Радою України в 1993 році, підкреслюються, що перспективною метою української зовнішньої політики є членство у Європейських Співтовариствах, а також інших західноєвропейських або загальноєвропейських структурах [5].