Пріоритетний напрям зовнішньої політики України

СХІД

ПІВДЕНЬ

АР КРИМ

М. КИЇВ

ТАК16565369598134

НІ6121301817750

НАЦІОНАЛЬНІСТЬ:

ВІК, РОКІВ:

РІВЕНЬ ДОБРОБУТУ:

УкраїнціРосіяни16-3536-5556-70Дуже низькийНизькийНижчий за

середнійСереднійВищий за середній

ТАК46734359616353494935

НІ34153526242031323238

Наведено лише варіанти відповідей "Так" або "Ні"

За даними всеукраїнського репрезентативного опитування проведеного Українським інститутом соціальних досліджень і Центром "Соціальний моніторинг" [16].

За результатами опитування, багатьма респондентами ці два можливих напрями зовнішньої політики держави не сприймаються як альтернативні, оскільки більшість з них висловилась як за зближення із західноєвропейськими країнами, так і за об’єднання трьох східнослов’нських держав. Однак прихильники цих двох зовнішньополітичних напрямків істотно відрізняються за рівнем матеріального добробуту, національністю і віком. Перспективи подальшого розвитку України у Союзі з Росією та Білоруссю сприймаються серед насамперед найбільш знедолених верств населення, громадян похилого віку, етнічних росіян. Прихильниками незалежності країни з орієнтацією на Західну Європу є насамперед молоді люди віком до 35 років, українці за національністю, порівняно непогано матеріально забезпечені люди. Проєвропейську політику в абсолюттній більшості підтримують лише західні та частково центральні області України, а в східних та південних областях нашої країни існує багато противників. В статті відомого тижневика Тhe Economist, присвяченій дослідженню стану країн Європи після десятиліття, після падіння комунізму, справедливо зауважено: "Західна Україна зміщує центр тяжіння своєї держави на Захід" [17]. Але показник підтримки громадянами України "європейського вектору" зовнішньої політики країни має тенденцію до зростання. Отже, європейська ідея може стати консолідуючим фактором українського суспільства, а це важить багато. Вона також повинна заповнити той вакуум, який утворився у свідомості громадян, після краху ідеї "світлого майбутнього".З урахуванням тієї обставини, що майбутнє спрямування зовнішньої політики України, визначатиме теперішнє молоде покоління, можна стверджувати, що орієнтація на єднання і співробітництво з західноєвропейськими державами у перспективі становитиме основний зміст зовнішньополітичних зусиль України. Ніхто не буде заперечувати, що переважна більшість громадян України бажає жити в стабільній, процвітаючій, демократичній, а відтак, "європейській" Україні.

ІІІ вибори Президента України підтвердили європейський вибір України. Фактично, Україна вибрала не тільки Президента, а той шлях, яким йтиме держава у новому столітті. У разі перемоги лідера українських комуністів Петра Симоненка були всі підстави очікувати зміну "європейського вибору" нашої держави "білоруським". Президент Л. Кучма зазначив, що вибори 14 листопада 1999 року і перемога над комуністом П. Симоненком підтвердили "демократичний, європейський і ринковий шлях розвитку України" [18]. Про те, що Президент і надалі дотримуватимесь обраного стратегічного курсу зовнішньої політики наочно свідчить його інавгураційна промова, в якій "новий" Леонід Кучма наголосив на європейському виборі України та стратегічній меті країни - вступу до Європейського Союзу. У своєму Посланні до Верховної Ради України - "Україна: поступ у ХХІ століття: Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки" Президент України, серед стратегічних пріоритетів держави 2000-2000 рр., вкотре наголосив на європейському виборі України [19]. Аналізуючи перші заходи Президента, очевидно, що перед нами постав авторитетний європейський лідер, готовий до рішучих дій для змін на краще.