Світ на початку ХХст

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА. У 1889 р. Імператор «подарував» країні конституцію. Підданим було дозволено користуватися демократичними свободами «в межах, установлених законами». Верхня палата парламенту складалася із знаті й осіб, призначених імператором, а нижня обиралася,] але виборчі права дістав лише 1% населення. Ухвалені парламентом закони могли набути чинності лише після затвердження їх імператором, і

Уряд, який складався з цивільних і військових чиновників, призначався імператором, і вони відповідали тільки перед ним. Ця конституція була однією з найреакпійніших у світі.

На виборах ліберальні партії незмінне діставали більшість місць у нижній палаті парламенту. Щоб розколоти опозицію й полегшити провадення свого курсу, імператор почав включати представників цих партій 81 уряд. Хоча ліберали протестували проти посилення впливу військових, паї ділі вони на початку XX ст. дедалі ширше співробітничали з оточенням імператора.

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК. Японія широко використовувала новітні досягнення Західної Європи та СІЛА. На початку XX ст. в ній завершився промисловий переворот. Більша частина багатств потрапила до рук монополій (концерни Муції, Міцубісі), що панували в промисловості й морському транспорті. З монополістами були тісно пов'язані найвищі державні й військові посадові особи. Японський капіталізм мав військово-феодальний характері — планування фінансової олігархії перепліталось з пережитками феодалізму і сприяло мілітаризації країни та зростанню ролі армії.

8

Російська імперія на початку ХХст.

У порівнянні з політичним устроєм європейських країн початку XX століття Російська імперія вирізняється специфічними особливостями. У той час, як у Європі політичний устрій держав розвивався у напрямку становлення парламентарних форм правління та виборності. Російська імперія продовжувала залишатись останній островом абсолютизму, а влада царя не обмежувалась ніякими виборчими органами. В управлінні країною російський самодержець опирався на централізований і упорядкований бюрократичний апарат, створений ще у 18 ст: міністрів, радників, призначених ним. самим, та на конституційні органи, до складу котрих входили представники вищої знаті й бюрократії.

Державна рада була дорадчим законодавчим органом, члени якої призначались пожиттєво. Але пропозиції, які висловлювались членами Держради при обговоренні законопроектів, необмежували свободу рішення російського монарха. Виконавчий орган самодержавства —Рада Міністрів, створений ще за Олександра 1, також мав консультативні функції.

Сенат, створений за Петра Першого, виконував функції Верховного Суду, Сенатори, призначені пожиттєво царем, мали .знайомити громадськість з новими законами, тлумачити їх. контролювати їх виконання.

Державні посади посідали лише вихідці з дворянського стану. Вони також посідали ключові посади органах місцевого самоврядування — посаду генерал-губернатора (відповідав за збір податків та охорону державного майна). В управлінні на місцях дворянство брало участь через Інститут «предводителів дворянства», що обирались па місцях самим дворянством та затверджувались царем. -

На рубежі століття перед російським самодержавством стояло лише одне актуальне завдання.— зберегти недоторканий самодержавство.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОСТІ, Розвиток капіталістичного способу виробництва у Росії мав свої особливості, порівняно з країнами Європи: На відміну від країн Європи, промисловий сектор у Росії був повністю під контролем держави, розвивався нерівномірно, виходячи з стратегічних завдань та планів російського уряду. Прагнення самодержавства вивести країну в економічному плані на рівень розвинутих країн Західної Європи, вимагало вирішення двох основних завдань, що перешкоджали природньому розвиткові капіталістичного способу виробництва:

а) зміцнення внутрішнього ринку та підвищення купівельної спроможності населення;

б) стабілізація фінансової та банківської систем. З метою вирішення цих двох завдань протягом 1892-1901 р. ініціативою міністра фінансів С. Вітте було проведено реалізацію економічних реформ за такими напрямками: