Світ на початку ХХст

Змінюючи одні одних при владі консерватори й ліберали провели буржуазно-демократичні і реформи: узаконили діяльність профспілок, визнали право робітників на страйк, надали можливість здобути початкову освіту, трохи обмежили .Сваволю великих землевласників відносно орендарів. Було дещо розширено виборче право. ЕНОНОМІЧННИЙ РОЗВИТОК. На початок XX ст. Великобританія втратила свою промислову монополію, поступившись Німеччині і США. її частка у світовому промисловому виробництві зменшилася в 1870 -1913 р. 32 до 14 відсотків,

Основою англійського капіталізму стала не промислова монополія, колоніальна і фінансова.

Вивіз її капіталу був тісно зв'язаний з гігантськими колоніями. На початку XX ст. Великобританії Належало близько 40% усього торговельного флоту, а зарубіжні капіталовкладення перевищили зарубіжні капіталовкладення Франції і Німеччини разом узятих. Величезні доходи . від експлуатації колоній 1 наявність потужного "торговельного флоту дозволяли Великобританії не тільки покривати дефіцит у торговельному балансі, а й одержувати «вільні лишки», що вивозились за кордон. Незважаючи на втрату промислової першості, Лондон зберіг становище світового фінансового центру.

ОСНОВНІ ПОДЙ ВНУТРІПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ. У вересні 1900 р. до влади .в Англії прийшли консерватори. І зразу прийшлося вирішувати проблему торговельної політики. Впливові кола

5

буржуазії, які страждали "рід іноземної конкуренції, вимагали митного захисту. Рупором цих кіл став Дж. Чемберлен». Він почав гучну кампанію за відмову від вільної торгівлі і впровадження імперського мита. Проте впливові групи 'буржуазії, які вели великі зовнішньоторговельні операції і через те побоювались, що протекціоністська політика врешті-решт завдасть великої шкоди їхнім інтересам (зокрема, представники банків, суднобудування і вугільної промисловості), рішуче відхилили програму Дж.Чемберлена. Серед керівництва консервативної партії не було єдиної думки і Чемберлен вийшов із складу кабінету, продовжуючи свою агітацію.

За таких умов у 1906 р. до влади прийшли ліберали. Велику роль в уряді лібералів відіграв г. Ллойд Джордж. який займав з 1906 до 1908 р. посаду міністра торгівлі та в його віданні була промисловість. Як дуже хитрий дипломат він не раз запобігав страйкам та конфронтації між "буржуазією і робітниками. У 1907 р. Ллойд Джордж зірвав страйк залізничників, а в 1908 р. — суднобудівників. Під впливом цього політика в 1908р. парламент прийняв закон про 8-годинний робочий день для гірників та закон про компенсацію при нещасних випадках на виробництві. У 1908 р. Ллойд Джордж оголосив про введення податків на високі прибутки та мита на велику спадщину. За це консерватори оголосили його «революціонером», а дії ліберального уряду — «замахом на приватну власність». У 1905 р. на політичній арені Великобританії з'являється нова партія — лейбористська. По суті це була федерація різних організацій: тред-юніонів (профспілок). Незалежної робітничої партії, Соціал-демократичні. федерації та Виникнення третьої партії викликало занепокоєння У стані торі і вігів. Але було вже пізно. Через два десятиріччя основна «Маса виборців, яка голосувала за лібералів, перейшла на бік лейбористів

Гострою проблемою для Великобританії на початку століття була ІрландіяТак, у перших роках XX ст. в Ірландії виникла партія «ПІінн Фейн» («Ми самі»), яка вимагала політичної незалежності. За цими вимогами по слідували дії: у 1911 р. розпочався страйк залізничників, а у. 1912р. — дублінських трамвайників. Ліберали зрозуміли неминучість поступок ірландцям. Виходячи з цього, уряд у квітні 1912р. вніс у парламент новий білль щодо Ірландської проблеми, але консерватори зустріли білль вороже. Вони зажадали розчленування Ірландії — відокремлення її північної частини — Ольстера — найбільш розвинутої і промислової частини країни. Тільки Інша світова війна відтіснила Ірландську проблему на другий план.

НІМЕЧЧИНА

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА, На початок XX ст. вагомих змін в політичному устрої Німецької імперії не відбулося. Згідно з конституцією 1871 Р. до неї входили 22- монархії (серед них Прусія, Баварія, Саксонія) та кілька «вільних міст» (як Гамбург. Конституція надавала їм деяку незалежність, але фактично це був союз в якому не було навіть формальної рівності членів. На чолі імперії стояв король найбільшої держави-монархії Прусії (60% населення і понад половина території). Йому присвоювався титул імператора. Він був головнокомандуючим збройних сил, призначав урядовців, включаючи голову уряду-союзного канцлера, делегатів Прусії до верхньої палати парламенту й міг, якщо б забажав, здійснювати безпосереднє керівництво міністрами.