ВНУТРІШНЯ ТА ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА: МЕХАНІЗМ ВПЛИВУ І ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ

Існує безпосередня залежність між прозорістю і зрозумілістю зовнішньої політики та демократичними принципами її формування. Якщо такої залежності немає, це означає, що порушено якісь важливі принципи функціонування держави. Розрив між внутрішньою та зовнішньою політикою спостерігаємо у країнах, де слабо розвинена демократія. А демократичний розвиток суспільних відносин вимагає й відкритої зовнішньої політики. (Відомий німецький науково-дослідний інститут у Бонні має назву "Інститут німецького суспільства та зовнішньої політики".) Крім того, у демократичному

21

суспільстві процес обговорення і прийняття конкретних рішень триває довше, ніж у тоталітарному, де це інколи відбувається протягом кількох годин.

Хрестоматійний приклад: спорудження Берлінської стіни повинно було б сприйматися як внутрішня справа колишньої суверенної НДР, але мало негативні наслідки для всього повоєнного європейського і світового процесу.

У демократичному суспільстві думка виборців, їхнє схвалення або заперечення державної політики відіграє важливу роль. Це створює ілюзію прозорості політики, що дає відчуття безпеки не лише населенню самої країни, але й її сусідам. Через те у демократичному суспільстві будь-яка пропозиція уряду повинна всебічно обґрунтовуватися.

Пропозиція виноситься на широке обговорення громадськості й у його процесі відбувається постійний діалог між урядом і громадянами країни. Можливість такого діалогу - важливий фактор внутрішньої політики, який дозволяє залучати до політичних процесів широке коло учасників, а, отже, робить причетними їх до політичних та економічних ідей. У розвинених демократичних суспільствах Західної Європи політика, як правило, роз'яснюється через засоби масової інформації з урахуванням відповідних законів психології. Особи, які перебувають при владі, ніколи не забувають, що вони є обранцями народу і залежать від нього. Тому будь-яке рішення, особливо якщо воно стосується долі багатьох людей чи навіть країн, приймається дуже обережно і повільно, враховуються всі агрументи, всі "за" і "проти". Ось чому рішення про розширення НАТО обговорювалося майже три роки, а процедура прийняття нових членів надалі триватиме два роки і матиме форму так званих "технічних дискусій". Розглянемо процедуру прийняття рішень у Європейському Союзі, де з кожного необхідно мати згоду парламентів усіх країн-членів ЄС. Члени ЄС мають право "вето" у Раді Міністрів, завдяки якому кожна країна має можливість заблокувати прийняття більшості рішень. На час створення ЄС право "вето" слугувало для кожної країни захистом проти більшості. Практика свідчить, що воно застосовувалося швидше як засіб національної політики на європейському рівні: деякі країни користувалися правом "вето" в одному питанні, щоб досягти згоди в іншому. Уряд Німеччини намагається обмежити право "вето" у новому договорі ЄС та визначити питання, які вирішуватимуться більшістю голосів. "Якщо ми завжди чекатимемо згоди останнього члена, то розвиток ЄС буде паралізовано"^, -вважає міністр закордонних справ Німеччини Клаус Кінкель. Перший проект нового договору ЄС "Маастріхт-2" уже розроблено, однак ще немає домовленості щодо основних дискусійних питань.

^ ОйпіНег М. Епі5сЬеі(іеп(Іе Еіарреп аиГ (Іег Тоиг (І'Еигоре 1997 // Веиі5СЬІап<1. - 1997. -РеЬгиаг, № 1.-8.14.

ПЛАН.

1.Вступ.

2.Підхід Генрі Кіссінджера.3.Консенсус і толерантність.

4.Звязки Джеймса Росено.

5.Пенетративні системи Вольфрама Ханрідера.

6.Причини і принципи перетворення внутрішніх політичних факторів.

7.Висновки.