ВНУТРІШНЯ ТА ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА: МЕХАНІЗМ ВПЛИВУ І ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ

Зважаючи на тісний міжрівневий взаємозв'язок, який утворився у міжнародній політиці, сучасні дослідники піддають критиці традиційні підходи до аналізу міжнародних подій. У спрощеному вигляді, якщо предметом дослідження є внутрішня політика відносно свого міжнародного оточення,

^ЬМа^е РоШісз/ Е<3. Ьу .Гатеа Кокепаи. - Не^ УоЛ : ТЬе Ргее Ргеак, 1968. - Р. 45.

15

вона виступає як ситуація змінна, а її міжнародне оточення - як ситуація -константна. І навпаки, якщо досліджуються явища міжнародної політики, то вона, звичайно, є змінною ситуацією, у той час як суб'єкти, що її формують, виступають константними^.

Суверенні держави розглядаються як монолітні одиниці, і те, що відбувається всередині цих одиниць, має другорядне значення відносно їхнього оточення. Внаслідок цього аналізуються лише поверхові явища та структури, що їх зумовлюють.Така методологія задовольняла класичні дослідження монополярних, біполярних та мультиполярних міжнародних систем. Але виявлення глибинних процесів формування зовнішньої політики потребує інших принципів, вимагає застосування аналізу особливостей внутрішньої політики суб'єктів та їхнього впливу на процеси вищого рівня ієрархії.

ПЕНЕТРАТИВНІ СИСТЕМИ ВОЛЬФРАМА ХАНРІДЕРА

Американський дослідник Вольфрам Ханрідер вважає, що хоча національні держави й надалі залишаються основними дійовими особами світової політики, природа національної держави та політичних процесів у міжнародній системі змінилася і потребує переосмислення.

По-перше, багато національних дійових осіб у сучасній міжнародній системі розподіляють зовнішню та внутрішню політику. Значно вплинула міжнародна система на повоєнні окупаційні режими у Німеччині та Японії, Сполучених Штатів Америки у Південному В'єтнамі, сучасну політику в Боснії тощо. Зовнішньополітичні події та обставини безпосередньо впливають на

^Сотрагаііуе Рогеі@п Роіісу. ТЬеогеіісаІ Е55ау5. - Ке\у УоЛ ; Оауігі МсКау Сотрапу, Іпс., 1970. -Р. 5.

16

формування пріоритетів, які традиційно були і- є об'єктом уваги національних інституційних структур^.

По-друге, діяльність сучасних регіональних міжнародних організацій, котрим притаманні як наднаціональні, так і суто локальні риси, часто не тільки розмиває межу між національними та міжнародними справами, але підміняє функції держави. Як приклад/такого регіонального врегулювання, можна взяти досвід Міжнародного валютного фонду в країнах з перехідною економікою. Саме явище регіоналізму^ - проміжний рівень між внутрішньою та зовнішньою політикою.

По-третє, сама природа національної держави зазнала певних змін. Міцна оболонка, що колись існувала навколо кожної національної системи, захищаючи її від зовнішніх впливів, у результаті суцільної інформатизації та тотального проникнення засобів масової інформації, сьогодні практично зникла.

Усе це зумовлює зростання причинного зв'язку між внутрішніми і зовнішніми чинниками зовнішньої політики, а також міжнародною та зовнішньою політикою. Практичні наслідки зовнішньої політики так чи інакше зосереджуються на середовищі, у якому перебуває національна держава у міжнародній системі.

Мотиваційні аспекти зовнішньої політики неодмінно повертаються до внутрішніх політичних процесів та до сприйняття зовнішніх умов 'як основи вибору альтернативи. Тут немає протиріччя з теорією Джеймса Росено.

Крім того, діалектичний характер будь-яких явищ сучасної політики вимагає підходів до їхнього аналізу у різних площинах, що якоюсь мірою забезпечить об'єктивність. Провідну роль тут відіграє моральний аспект зовнішньої політики, держави. Зовнішньополітичні стратегії обов'язково повинні базуватися на певних харизматичних переконаннях, на усвідомленні месіанської ролі такої політики у світі. Причому цей моральний фактор