Теоретичні засади місцевого амоврядування. Особливості фінансування місцевого самоврядування в Україні

Зміст Європейської Хартії місцевого самоврядуванняРозвиток сильного місцевого самоуправління в Західній Європі був підкріплений прийняттям Європейської Хартії місцевого самоврядування 15 жовтня 1985 року. Станом на 06.05.98 Хартію підписали 34 країни-члени Ради Європи та ратифікували 30 з них. Не підписали цей документ лише Албанія, Андорра, Чехія, Сан-Маріно, Словакія та Швейцарія. Цей документ так визначає концепцію місцевого самоврядування (ст. 3): місцеве самоврядування означає право і реальну можливість органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою державних справ, під власну відповідальність і в інтересах місцевого населення.

Хартія є досить гнучким документом (п. 1 ст. 12 дозволяє дотримуватись лише частини її положень), проте в ній у змістовній лаконічній формі виражені принципи, напрацьовані теоретиками державобудування Європи, відповідно до яких змінюється і ще буде змінено (7 країн ратифікували документ за останні 5 років) законодавство європейських країн у царині місцевого управління і самоврядування. У преамбулі зазначені основні засади прийняття Хартії:

•місцеве самоврядування є однією з головних підвалин будь-якого демократичного режиму;

•право громадян на участь в управлінні державними справами найбільш повно може здійснюватися саме на місцевому рівні;

•існування місцевого самоврядування, наділеного реальними функціями, може забезпечити ефективне і близьке до громадянина управління;

•необхідність існування місцевого самоврядування, яке має створені на демократичній основі керівні органи і широку автономію щодо своїх функцій, шляхи і засоби здійснення цих функцій, а також ресурси, необхідні для їх виконання.

У тексті Хартії зазначаються такі принципи, спрямовані на реалізацію преамбули:

•закріплення принципу місцевого самоврядування в національному законодавстві і, у міру можливості, в конституції (ст. 2);

•здійснення місцевого самоврядування виборними радами або зборами, з підзвітними їм виконавчими органами (ст. 3);

•закріплення основних повноважень і функцій органів місцевого самоврядування в конституції або законі (ст. 4);

•повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене ніякому іншому органу;

•консультації у процесі планування і прийняття рішень щодо всіх питань, які безпосередньо стосуються місцеве самоврядування (ст. 4);

•зміна кордонів громад тільки після попереднього з'ясування їхньої думки (ст. 5);

•право органів місцевого самоврядування визначати свою структуру (ст. 6);

•незалежність представників (ст. 7);

•оплатність роботи в органах місцевого самоврядування (ст. 7);

•адміністративний нагляд за органами місцевого самоврядування лише згідно з процедурами та у випадках, передбачених конституцією або законом (ст. 8);

•право (в межах національної економічної політики) на свої власні фінансові ресурси, формування частини з них за рахунок власних податків і вільне розпорядження ними в межах своїх повноважень (ст. 9);

•справедливість (обгрунтованість) перерозподілу ресурсів між громадами (ст. 9);