ВИБОРИ ДО ЄВРОПАРЛАМЕНТУ

Крім факторів, прямо пов'язаних з євровиборами, свою роль зіграло і загальне розчарування населення в політиці - так, 17,7% європейців не брали участь у виборах до Європарламенту тому, що взагалі втратили інтерес до політики, 13,8% - не мають вільного часу, 11,4% - просто не цікавляться виборами до Європарламенту. Низькій активності сприяв ряд драматичних обставин, що збіглися: війна в Косово, що цілком заповнила інформаційний простір, і скандальна відставка Комісії, яка в очах виборців дискредитувала всі інститути "євробюрократії". [19]

Головним підсумком виборів стала поразка соціалістів і соціал-демократів, що перебувають при владі в більшості держав-членів ЄС. У Німеччині СДПН одержала взагалі 30,7% голосів, тоді як її головний супротивник ХДС/ХСС - 48,7%; у Великобританії за лейбористів проголосували - 28,0% виборців, а за консерваторів - 35,8%. Аналогічна ситуація склалася в Італії, Греції, Фінляндії та в ряді інших країн. Виключення склали лише Франція, Португалія й Іспанія, де симпатії електорату змістилися вліво. Практично у всіх країнах зміцнили свої позиції вкрай ліві - комуністи та їхні союзники. Найбільших успіхів вони досягли в Португалії - 10,0% (у 1994 р. - 3,0%), Швеції - 15,8% (12,9%), Греції - 8,7% (6,3%) і у ФРН, де ПДС уперше пройшла в Європарламент, одержавши 5,8% голосів (4,7%). [19] У більшості країн збільшили своє представництво зелені, особливо у Франції, Австрії і Нідерландах. Говорити про причини цих змін дуже складно, тому що поводження виборців визначається насамперед національною мотивацією, але в цілому, у відносному виграші виявилися опозиційні і невеликі нетрадиційні партії. Євроскептики зберегли або збільшили число мандатів, їхні позиції найбільш сильні в Данії, Нідерландах і Франції. [21]

За підсумками минулих виборів вперше з 1979 р. соціалісти (ПЄС), одержавши всього 180 місць, втратили провідні позиції в Європарламенті. Найкрупнішу групу сформували християнські демократи (ЄНП) - 234 депутата. Однак ЄНП поєднує депутатів з діаметрально протилежними точками зору на майбутнє Європейського Союзу: від євроскептиків (англійці й у меншому ступені французи) до прихильників поглиблення інтеграції. Не можна не погодитися з думкою лідера ПЄС Пауліни Грін, що "ЄНП - це скоріше не політична, а арифметична група". Ліберали (ПЄЛДР) і обидві групи зелених трохи збільшили своє представництво, але якщо ліві зелені (ЄОЛ/СЗЛ) виявилися в чистому виграші, то в групі З-ЄСА лідерство перейшло до регіоналістів і автономістів. Вкрай праві, що традиційно були незалежними, спробували об'єднатися в "технічну групу", що не має єдиної політичної платформи, що дало б їм право брати участь у роботі Президії і Бюро ЕП. [19] Однак ця спроба закінчилась невдачею, оскільки в Процедурному регламенті ЕП неодмінною умовою створення політичної групи передбачена наявність загальних політичних інтересів.В атмосфері гострого протистояння двох найбільших груп - ЄНП і ПЄС - пройшли вибори нового голови Європейського парламенту. ПЄС намагалася знайти прихильників на лівому фланзі, але зазнала поразки. У підсумку більшістю в 306 голосів на посаду голови Європарламенту була обрана висунута ЄНП Ніколь Фонтен, що входить у французький "Союз за демократію". Її супротивник, португальський соціаліст Маріо Соареш, набрав 200 голосів. [15]

З огляду на те, що більшість в Раді мають соціалісти, Європарламент навряд чи зможе ефективно скористатися багатьма завойованими повноваженнями. По-друге, у спробах забезпечити більшість коаліцій може звернутися за підтримкою тільки до вкрай правого. Дотепер жодна з політичних партій не шукала підтримки у неофашистів, що мали 25-35 мандатів, і тому вони не робили реального впливу на формування позиції Європарламенту.

У своєму виступі Ніколь Фонтен позначила наступні пріоритети діяльності Європарламенту на найближчі роки:

1)освоїти нові повноваження, надані ЕП у зв'язку з вступом у силу Амстердамського договору;

2)домогтися реальної участі ЕП у переговорах про розширення Європейського Союзу;

3)розширити роль ЕП у бюджетному процесі;

4)реформувати внутрішню структуру ЕП з метою забезпечити більшу ефективність роботи і поліпшити імідж в очах виборців. [19]

Знову обрані парламентарії у вересні були зайняті твердженням нового складу Комісії, і для членів останньої парламентські слухання стали важким іспитом . Користуючись сприятливою ситуацією, Європарламент змусив Комісію піти на серйозні поступки в сфері взаємин інститутів. З формально-юридичної точки зору Комісія під головуванням Романо Проді зараз заміщає Комісію Жака Сантера, що пішла в дострокову відставку; термін повноважень Комісії минає в січні 2000 р. Коаліція ЄНП і ПЄЛДР заявила, що в вересні Європарламент повинний затвердити мандат Комісії терміном на 3 місяці, а в січні варто провести повторні слухання. Це рішення викликало різку реакцію і. о. Голови Комісії Романо Проді, який сказав, що "він не прийме обмежений мандат", і тим самим натякнув на можливість відставки. Праві миттєво висловили готовність піти назустріч, але тільки якщо Комісія прийме ряд умов, що стосуються майбутнього співробітництва двох інститутів. Зелені і соціалісти, відзначаючи, що сформована ситуація "не повинна бути використана як засіб шантажу", у той же час підтримали більшість висунутих вимог і фактично взяли діяльну участь у цьому самому "шантажі". У підсумку Романо Проді від імені Комісії погодився з більшістю умов, а Європарламент 15 вересня 404 голосами при 153 проти і 37 тих, що утримались, затвердив склад Комісії. [21]