ВИБОРИ ДО ЄВРОПАРЛАМЕНТУ

Самі слухання лишили дуже суперечливе враження. З одного боку, вони стали "гарною вправою в демократії" і, безумовно, будуть сприяти підвищенню легітимності Комісії і Європейського Союзу в цілому. З іншого боку, подібна практика може сприяти політизації Комісії і втраті нею статусу або принаймні іміджу незалежного органа. Ще більше занепокоєння викликають зобов'язання, прийняті Комісією під твердим тиском Європарламенту. Частину з них варто позитивно оцінити, як відбиваючі закономірний ріст його впливу. Це положення про співробітництво Комісії й ЕП, про транспарентності Комісії і про більш активну участь Європарламенту в переговорах про розширення ЄС. Однак інші можуть серйозно порушити інституціональний баланс, що складався десятиліттями. Насамперед мова йде про зобов'язання Комісії приділяти "граничну увагу всім рекомендаціям Європарламенту з проханням розробити конкретний законопроект". Заява Романо Проді про те, що "наявне в Комісії виключне право законодавчої ініціативи залишилося недоторканим", викликає подив. Або в процесі перекладу розпливчастих зобов'язань у конкретні норми Кодексу поводження Комісія розраховує вихолостити їхній зміст, або буде відкинутий один з базових принципів поділу повноважень між інститутами ЄС, що забезпечує динамічну рівновагу між національними і наднаціональними елементами. Обидва ці рішення несуть у собі початки нестабільності, що може серйозно ускладнити функціонування Європейського Союзу в і без того складний період будівництва валютного союзу і розширення на схід.

В січні 2002 року п’ятирічний термін повноважень Європейського Парламенту п’ятого скликання саме добіг середини. А це означає, що термін повноважень його Президента – Ніколь Фонтен – вичерпано. Бо Президент, як і 14 Віце-Президентів обираються Парламентом на 2,5 роки – на початку і всередині кожного парламентського періоду. [15] 15 січня 2002 року вперше за всю 52-річну історію Європарламенту – єдиного органу Європейського Союзу, що формується за підсумками прямих виборів, його Президент був обраний відкрито, а не в результаті домовленості між партіями. Їм став ірландський ліберал-демократ Патрік Кокс.В останні роки імідж парламенту суттєво знизився в очах європейців. На виборах до нього голосують не більше половини громадян країн-учасниць Євросоюзу. Тому на нового Президента Європарламент покладає велику надію. В своєму виступі після обрання Кокс заявив, що велику увагу в найближчі два роки Європарламент буде приділяти проблемі розширення Європейського Союзу.

ВИСНОВКИ

Прямі вибори до Європарламенту сприяли підвищенню інтересу всіляких прошарків населення до проблем інтеграції, наблизили громадян держав-членів до розуміння цих проблем, до справ співтовариства і всього Європейського Союзу. Але не варто переоцінювати результати такого наближення. Як по суті, так і за формою виборчі кампанії по виборам у Європарламент мало чим відрізнялися від тих, котрі проводяться при виборах у національні парламенти. Особливої різниці населення не помітило. Хіба що розпал політичної боротьби був слабкіший. Характерно і те, що найчастіше в центрі виборчих кампаній по виборам у Європарламент стояли ті ж питання, що й на виборах у національні парламенти.

Позитивним підсумком можна вважати підвищення рівня депутатів - як професійного, так і загальнополітичного, а отже, підвищення і рівня Європарламенту в цілому. Відмова від колишнього правила, відповідно до якого член Європарламенту повинний був спочатку стати депутатом національного парламенту, привів до того, що з'явилися политики-європеїсти, що спеціалізуються по справах співтовариств, а потім і Європейського Союзу. Статус депутата Європарламенту підвищився по багатьом напрямкам, і як наслідок, професійні політики часом стали надавати перевагу європейському мандату, а не національному. Усе це сприяло зростаючій активності Європарламенту.

Реальна роль Європарламенту визначається не тільки обсягом його повноважень, але і тим, наскільки активно він бере участь у житті Європейського союзу, як використовує надані йому повноваження. Оцінюючи ситуацію під цим кутом зору, не можна не відзначити, що Європарламент активно прагне до самоствердження. Час працює на Європарламент. Повільно, але усе більше і більше він освоює нові повноваження. Їх можна розцінювати по-різному, навіть вважати, що статус Європарламенту мало в чому змінився. У всякому разі до класичного парламенту він і сьогодні явно не дотягає. Разом з тим, якщо за крапку відліку взяти ситуацію 10-20-літньої давнини, то зміни на краще очевидні.

Але все одно такий ключовий інститут безпосередньої демократії, як вибори до Європарламенту, в даний час продовжує залишатися переважно "національним" питанням; політична активність громадян як і раніше прив'язана до "рідних держав"; реалізуючи приналежне їм право на вільне пересування і проживання в межах усієї території ЄС, громадяни Cоюза не виявляють високої активності в реалізації наданого їм Договором про Європейське Співтовариство і директивами ЄС прав обирати і бути обраними в Європарламент і місцеві органи по новому місцю проживання. Однак розвиток інтеграційних процесів у Європейському Союзі , розширення компетенції його керівних органів, у тому числі Європейського Парламенту (який поки ще не має у своєму розпорядженні права справжнього органа законодавчої влади ), можливо, змінить існуючу практику.