ЕТАПИ ТА ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ОБ'ЄДНАНОЇ ЄВРОПИ

2.Прагнути до членства в ЄС

За очевидністю цього твердження криється фундаментальний принцип добровільної та демократичної організації Європейського співтовариства, яке не загрожує своїм сусідам і не планує цілей територіальної експансії. Євросоюз поважає суверенне право таких країн, як Iсландія, Швейцарія чи Росія, залишатися осторонь процесу європейського будівництва. Тож необхідною передумовою членства в ЄС є наявність чітко сформульованої національної стратегії інтеграції до Спільноти та інституціонально обов'язкове подання прохання про вступ з боку тієї чи тієї європейської країни.

3.Бути усталеною демократією

Уперше в тому, що Європейська спільнота — не просто проект економічної інтеграції, а й об'єднання демократичних націй, переконався авторитарний режим генерала Франко, звернувшись із проханням про асоціацію та приєднання до ЄЕС у 1962р. Унаслідок тривалих переговорів Iспанія домоглася лише підписання торговельної преференційної угоди в 1970р., а її подальше зближення із Співтовариством було чітко обумовлене переходом до демократії. I навпаки, утвердження військової диктатури в Греції у 1967р. спонукало Європейську Комісію призупинити дію угоди про асоціацію з цією країною. Натомість демократичні перетворення в Греції, Португалії та Iспанії в 1974—1975 рр. зробили можливим їхню подальшу інтеграцію до ЄЕС.

У контексті розширення ЄС на країни Центральної та Східної Європи Копенгагенська Рада 1993р. затвердила існування стабільних демократичних інституцій як базового критерія для приєднання до ЄС.Амстердамська міжурядова конференція 1996—1997 рр. внесла відповідні зміни до статті 49 Угоди про ЄС, яка нині проголошує, що «будь-яка європейська держава, яка дотримується принципів, визначених у ст. 6, §1 (принципів свободи, демократії, поваги до основних прав і свобод людини, а також принципів правової держави), може звернутися з проханням про прийняття її в члени Союзу». У рамках виконання політичних критеріїв Євросоюз зобов'язав також країни-кандидати зі Сходу Європи забезпечувати права їх національних меншин та підтримувати добросусідські відносини в регіоні.

Європейська Рада в Копенгагені (червень 1993р.) закріпила ще два важливі критерії вступу: наявність ефективної ринкової економіки, здатної складати конкуренцію на внутрішньому ринку Союзу; спроможність перейняти в повному обсязі acquis communautaire.

4.Бути ефективною ринковою економікою

Відповідність засадам ринкової економіки автоматично випливає з потреб поглибленої конвергенції економік країн — членів Спільноти в межах «Спільного ринку». Водночас, як засвідчило приєднання Греції, Iспанії, Португалії, за нинішнього розширення ЄС на країни Центральної Європи та запрограмованого поглинання Балканських країн навіть суттєве відставання соціально-економічного розвитку не є перешкодою для членства країни в Спільноті, а може лише його відкласти. Iншими словами, розглядаючи економічне становище країни-претендента, береться до уваги передусім ефективність функціонування національних ринкових механізмів, а вже потім її поточний економічний достаток (a healthy rather than wealthy criteria). Так само не обумовлюється і рівень економічної інтеграції країни з Союзом до вступу, що принаймні теоретично знімає потребу в укладанні попередньої угоди про асоціацію з ЄС для потенційного кандидата на членство.

5.Бути згідним та спроможним перейняти весь acquis communautaire

Вимогу запровадження в національне законодавство країни-кандидата сукупного acquis communaitaire висунуто Спільнотою ще в ході першого розширення — коли до ЄС увійшли Великобританія, Iрландія та Данія (1973р.). Переговори про приєднання полягають власне у визначенні умов та термінів імплементації країною-кандидатом нормативно-правового доробку Співтовариста, і це детально фіксують у самій угоді про вступ.Наближення законодавства посткомуністичних країн до законодавства ЄС розпочалося фактично ще на стадіях стабілізації та базової європеїзації, воно тривало далі, на етапі виконання угоди про асоціацію, а також триватиме після дати офіційного приєднання до Союзу (1 травня ц.р.) аж до повного завершення передбачених вступними угодами перехідних періодів. Тому дотримання цього критерію виходить далеко за межі початкових «кандидатських» зусиль країни та вимірюється радше її юридичною та адміністративною спроможністю виконувати вже взяті зобов'язання. Виконання цієї вступної вимоги не поширюється на ймовірне «євроскептичне» бачення країною-кандидатом цілей та остаточної політичної побудови Союзу. Iнакше кажучи, нова країна-член повинна обов'язково поділяти наявний acquis communautaire та необов'язково (і досі невизначену) — finalite politique. Стверджувати протилежне означало б заперечувати приєднання до Співтовариства Великобританії та країн Скандинавії.