Епоха ренесансу (відродження), реформація в політичному житті

На відміну від Т. Гоббса, Дж. Локку "Другому трактаті про державу" дає філософське обґрунтування "славної революції" й установлення обмеженої монархії. Його ще називають зас¬новником лібералізму. Він уперше чітко розрізнив такі понят¬тя, як "особа", "суспільство", "держава", причому особу поставив вище за суспільство й державу. За Локком, людина від народження має природні, невідчужувані права "на життя, свободу і власність". Приватна власність — не абсолютна цін¬ність, а засіб побудови вільного суспільства. Володіння влас¬ністю впливає на формування індивідуальності.Важливим у політичній доктрині Дж. Локка є трактування ним поняття рівності, яку він виводить із "природного стану речей", її підґрунтям є чесна конкуренція на основі взаємо-визнання. Причому рівність не має нічого спільного з природною одноманітністю чи насильницьким зрівнюванням за здібностями. Йдеться про рівність можливостей і намагань. Суть її полягає в тому, що жоден з індивідів, хоч би якими бідними були його буття, інтелектуальні чи фізичні сили, не може бути виключеним із конкуренції, відсунутим від вільного обміну благами й послугами, інакше кажучи, існуючій нерівно¬сті має бути протиставлена "рівність без зрівнювання", рівність, яка допускає й стимулює природну несхожість людей.

Тому держава повинна створити можливості для реалізації природних відмінностей і нерівностей, що є найкращим із за¬собів усунення "неприродних привілеїв", тобто такого політи¬чного становища, коли знатні й сильні мають виключне право на економічну та особисту незалежність На думку Дж. Локка, держава мусить гарантувати три природжених пра¬ва людини — на життя, свободу та власність. Саме вони становлять базу правового порядку й дають змогу укласти таке законодавство, яке цілком вивільнить людину, щоб вона мог¬ла "користуватися й розпоряджатися як завгодно своєю осо¬бою, своїми діями... й своєю власністю".

Усі три права взаємопов'язані. По-перше, головна мета об'¬єднання людей у державу й передання себе під владу уряду — це збереження приватної власності. У свою чергу, основою останньої є праця, і якщо її мета — "чесне досягнення інди¬відуального благополуччя й користі", то праця є визначаль¬ною формою людської життєдіяльності. Нарешті, за Дж. Локком, "свобода існує там, де кожний член суспільства виз¬начається власником своєї особистості".

Утвердження цих законів дає змогу уникнути економічного й політичного рабства, яке було до цього й виявлялося в по¬неволенні індивіда, насильницькому присвоєнні іншими його виробничих і духовних сил та здібностей. Крім цього, в ро¬зумній державі жодна людина не повинна бути поневоленою васалом або прислужницею держави. Це стосується також ві¬ри, переконань. Власна переконаність — це перша власність і перша свобода, яка має бути гарантована державою кожному індивідові. Дж. Локк доводив, що віра проектує себе в цілях, цілі реалізуються в праці, а праця втілюється у власності.

Великий внесок у розроблення політологічної думки зроби¬ли представники французької школи Шарль Монтеск'є (1689-1753) і Жан-Жак Руссо (1712-1778). Це також своєрідне осмислення, віддзеркалення того політичного життя, яким позначене тогочасне французьке суспільство.

У праці "Про дух законів", розглядаючи закони, юридичні й політичні системи різних країн, Ш. Монтеск'є дійшов висновку, що будь-які закони, навіть ті, котрі здаються випадковими, вини¬кають не за волею. Бога й не за бажанням людини. Вони мають розумну підставу, їх причина — в навколишньому середовищі (політичний режим, релігія, ідеологія, клімат, населення тощо) або у зв'язку з іншими законами. Закони в найширшому розу¬мінні є необхідними зв'язками, що випливають із природи речей.

Тому не випадково розроблення проблем сукупності факторів, які зумовлюють "дух законів" або "образ управління", постави¬ла Ш.Монтеск'є в ряд видатних засновників політичної науки.

По-перше, він розглядав державу як структуру, певну реаль¬ну цілісність, необхідним виявом і результатом внутрішньої єдності якої є законодавство. Відтак обґрунтовується поняття соціальної системи й соціальної структури. Більш того, роз¬глядаючи цілісність, взаємодію, сукупність зв'язків, він ро¬бить висновок, що соціальні факти об'єктивно зв'язані. А це давало можливість створювати політичну науку й розглядати суспільство так, як фізичне тіло.

По-друге, досягненням Ш. Монтеск'є, який спирався на погляди своїх попередників, є його теорія поділу влади. Ана¬лізуючи британську політичну систему, де практично був роз¬винутий цей механізм, він доводить, що політичною владою завжди зловживають. Тому верховенство права може бути за¬безпечене лише поділом влади на законодавчу та судову, щоб вони могли взаємно стримувати одна одну.

Особливістю французької політичної думки цього періоду є й зміна акцентів: вихідним елементом держави постає не індивід, а соціальні групи; при з'ясуванні характеру держави увага пере¬носиться із закону як інтелектуального принципу дослідження ( природний закон", "право", "договір") на її історію; почина¬ють чітко вимальовуватися її економічні проблеми.