Епоха ренесансу (відродження), реформація в політичному житті

П л а н :

1.Політична думка доби феодалізму.

2.Теологічні тлумачення політичних інститутів і процесів.

3.Гуманістичні вчення доби реформації та відродження.

4.Раціоналістичні концепції політичної думки.

Особливість уявлень про політичну думку доби феодалізму по¬лягала в богословському їх трактуванні. Але водночас навіть ви¬датні теологи тієї епохи часто посилалися на Арістотеля, роблячи свої узагальнення щодо розвитку сучасного їм політичного життя.

В епоху середньовіччя людська сутність із політичної була зведена до релігійної. Християнство перетворило гнучкі ідеа¬ли античних філософів на легкозасвоювані догмати. Релігійні догми одночасно стали і політичними аксіомами. Їх суть до¬сить чітко визначив А- Августин, який писав, що весь рід люд¬ський, життя якого від Адама до кінця цього віку є, так би мови¬ти, житіям однієї людини, визначається божими законами,... а ке¬рують ті, котрі піклуються, як чоловік — жінкою, батьки — дітьми, пани — рабами. Підкоряються ті, про кого дбають, як жінки — чоловікам, діти — батькам, раби — панам.

Найяскравіше це виявляється у зас¬новників християнської політичної теорії — Аврелія Августина (354-430) і Фоми Аквінського (1226-1274). Августин, на відміну від Платона й Арістотеля, побуду¬вав свою концепцію "кращого життя" (щастя від Бога) на мо¬жливостях і здібностях людини, реалістичному гуманізмові: людина не зневажає іншу людину через її вади, вона ненави¬дить вади, зате любить людину.

У християнському політичному вченні Ф. Аквінського дер¬жава розглядається як певна частина універсального порядку, творцем і правителем якої є Бог. Мета держави — збереження порядку та громадянського спокою. Згідно з Аквінатом, влада має божий характер. Ідеальною формою управління він вва¬жав змішану: монарх уособлює єдність, аристократія — нале¬жні їй заслуги, а народ, який залучається до управління, є гарантом соціальної злагоди. Дії монарха обмежені законами. З волею народу слід рахуватися.

І Августин, і Аквінат намагалися обґрунтувати верховенство церкви над світською владою.

З часом релігійна концепція політики втрачає панівне ста¬новище. Християнству не вдалося утримати її як світський придаток до релігії.

У суспільному житті відбулися серйозні зміни. На арену по¬літичного життя вийшли нові сили.

Період Реформації (ХУІ-ХУІІ ст.) в більшій частині Західної Європи характеризувався зародженням нових економічних від¬носин, активними політичними рухами низів і бурхливими сплесками в духовному житті. Особливо це виявилося в діяль¬ності римсько-католицької церкви й ставленні до неї світської влади в більшості європейських країн, які прагнули незалежно¬сті від Риму й установлення своєї державної релігії. Найяскра¬віший приклад — протестантська Реформація в Німеччині. Це й повстання нижчих дворян під керівництвом фон Зікінгена в 1523 р., й Велика селянська війна 1525 р., й т. ін. Всі вони були спрямовані проти римсько-католицької церкви й увійшли в іс¬торію з такими реформаторами, як М. Лютер і Т. Мюнцер.

М. Лютер виступав проти претензій католицького духовен¬ства на контроль віри й совісті на правах посередника між людьми та Богом. Була висунута вимога ліквідації відособле¬ного стану священиків, усієї їх надзвичайно дорогої ієрархії. Підупав авторитет папських декретів і постанов, рішень собо¬рів. Єдиним авторитетом залишалося Святе писання.

Т. Мюнцер також виступав проти офіційної церкви. Його проповіді й організаторські здібності, що розкрилися в селян¬ській війні, були пов'язані з боротьбою проти панівної цер¬ковної та владної еліти. Він стверджував, що тільки трудовий народ, "ремісники і плугатарі", здатні розуміти мету Бога, адже їх інтереси цілком збігаються. На думку Мюнцера, майбут¬ній лад можливий лише як результат боротьби народних мас проти поневолювачів. Ліквідацію феодалів і передачу всіх ма¬теріальних благ до рук трудящих шляхом зрівняльного розпо¬ділу він вважав початком "майнової спільноти".