Епоха ренесансу (відродження), реформація в політичному житті
В Англії Реформація, започаткована згори, набула дещо ін¬шої спрямованості. Починаючи з 1534 р., тобто з уведенням "Акта про верховенство" й утворенням англіканської церкви, пориваються зв'язки з Ватиканом, закриваються монастирі, а їх землі конфіскуються, приймається англіканський символ віри з 39 статей, у яких відкидались основні догмати католицької цер¬кви. Англіканська церква стала прикладом компромісного варі¬анта протестантизму, компромісу між землевласниками-аристо¬кратами й великою буржуазією, досягнутого внаслідок тривалої боротьби англійської королівської влади проти політичних та економічних зазіхань папського двору. Причина компромісу до¬сить проста: як одні, так і інші вбачали в релігії засіб впливу на свідомість людей, щоб зробити їх слухняними наказам господа¬рів, яких поставив над ними промисел Божий.В історичному розвитку набуття політичною думкою фор¬ми теорії не означало, що вона стала наукою. Для цього необ¬хідний своєрідний "поріг науковості". Але це залежить від об'¬єктивної складності самого об'єкта. Тому історично раніше ці процеси відбувалися в дослідженні просторових співвідношень тіл, законів їх переміщення та механічної взаємодії.
У політиці “поріг науковості” виявився незрівнянно вищим, ніж у механіці чи астрономії. Й справа тут не тільки в більшій складності об'єктів дослідження. Сам суб'єкт пізнання не від¬окремлений від процесів, які він вивчає, і є їх учасником. Мабуть, саме тому науковість політики формується значно пізніше, ніж у точних науках. І хоча в політиці розвива¬лися нові ідеї й теоретичні принципи, політична думка до¬вго не могла виконати головну для наукового методу пізнавальну операцію — "відокремити" від себе об'єкт сво¬го пізнання.
Аналіз сутності політичних процесів, що є головним завдан¬ням науки, систематично підмінявся роздумами про те, якими вони повинні бути, а політична теорія в цілому залишалася в полоні споглядальних уявлень про "природу людини". Оскільки потреби людей характеризувалися при цьому як щось постійне (а такою бачилася й сама природа), то політика й у теоріях ХУІІ-ХУІІІ ст. трактувалася здебільшого надісторично, як сукуп¬ність незмінних відносин, однакових для всіх часів і народів.
Політична наука, започаткована ще в епоху античності, активно відрод¬жується наприкінці середньовіччя. Це пов'язано з іменем одного з видатних засновників політичної науки італійця Н. Макіавеллі (1469-1527). Саме в його працях "Роздуми про першу декаду Тита Лі¬вія" та "Володар" дістає дальший розвиток політична наука.
Н. Макіавеллі один із перших зробив значний крок уперед у визначенні предмета політичної науки, її методу й певною мірою — законів. На його думку, основним предметом по¬літичної науки є держава і влада. "Володар" — це досліджен¬ня про владу: її завоювання, утримання, розширення і втрату.
Пориваючи з релігією, Н. Макіавеллі обґрунтовує політику як дослідницьку науку. При цьому відкидається схоластичне се¬редньовічне вчення про державу і право. Спираючись на аналіз історичної практики, він робить висновок, що стрижнем полі¬тичної поведінки людини є не християнська мораль, а вигода й сила. "Доля, — зазначав Н. Макіавеллі, — завжди на тому бо¬ці, де краща армія". Звідси й теза про те, що в політиці треба апелювати не до моралі, а до сили — "мета виправдовує засо¬би". Завдання політичної науки полягає в тому, щоб пояснити справжній стан речей, виходячи з фактичного матеріалу та іс¬торичного досвіду, на основі пізнання реальної дійсності ви¬водити політичні принципи й відповідно до них творити політичну історію. У теорії Н. Макіавеллі держава означає по¬літичний стан суспільства: ставлення панівної верстви до під¬леглих, існування певним чином організованої політичної влади, юстиції, створення відповідних законів тощо. Багатома¬нітність конкретно-історичних форм держави й політичної влади Н. Макіавеллі виводить насамперед із боротьби певних сил суспільства, головним чином, знаті й народу.
Важливо, що в ході аналізу політичних форм звертається увага на різноманітні фактори, які впливають на становлення військові, територіальні, геогра¬фічні, демографічні, етнічні то¬що. Політичні погляди Н. Макіавеллі — це реалістичний ана¬ліз людських стосунків, що ґрунтується на досягнутому рівні знань про суспільство.
Вагомий доробок у розвитку науки про політику належить ві¬домим англійським мислителям Томасу Гоббсу (1588-1679) і Джону Локку (1632-1704). Своєрід¬ність їх підходів до аналізу полі¬тичного життя Англії яскраво розкривається у їх висловлюван¬нях, які наведено нижче.
Т. Гоббс, виправдовуючи реставрацію монархії після смерті Кромвеля, доводив, що монар¬хія — одна з найкращих форм влади. Водночас відкидав теорію божественного походження королівської влади. У праці "Левіафан" він описує хаос при¬родного, додержавного існування людей. Це було суспільство, де йшла "війна всіх проти всіх".
Однак, за Т. Гоббсом, люди, як розумні істоти, усвідомили своє безнадійне існування і знайшли вихід із цього станови¬ща — суспільний договір. Вони погодилися передати всі свої природні права монархові й підкоритися законам. Єдина функція монарха полягала в тому, щоб оберігати закони.