Політична думка Станіслава Оріховського

Юрій Дрогобич, Іван Вишенський, Станіслав Оріховський, Юрій Немирич, Шимон Шимонович та ін. Спираючись на твори стародавніх мислителів, визначних європейських дер¬жавних діячів, літераторів, істориків, вони висловили надзви¬чайно цінні ідеї з багатьох галузей духовної культури й, зок¬рема, політичної. Помітний вплив на стан політичної свідо¬мості тогочасної України, що була в складі Литви, а потім Речі Посполитої, справила реформаторська течія антитринітаріїв, або соціанство.

Ранні гуманісти України були виразниками інтересів середнього стану, носіями ідей відродження й формування української нації, її мови, культури в умовах чужоземної залежності. Більшість із них мали вищу освіту, здобуту в європейських за¬кладах, вони писали трактати, займалися книгодрукуванням, деякі обіймали високі посади в урядах Литви чи Польщі.

З точки зору соціально-політичних правових ідей особливий інтерес становить полемічна література. Багато уваги у творах полемістів приділено проблемі становлення та захисту державності української нації, що народжувалась у муках внутрі¬шніх і зовнішніх суперечностей.

З огляду на потребу розв'язання цих суперечностей важливе значення мало введення в багатьох містах магдебурзького права. Київ та Житомир, зокрема, одержали це право ще в XV ст.Полемісти пристрасно обстоювали право на існування українського народу, захищали його мову, культуру, релігію, рішу¬че боролися проти спольщення й покатоличення. Їх постійно хвилювали питання формування національної свідомості, політичного самовизначення на основі відновлення традицій власної державності. У полемічній літературі, що мала загально-філософське спрямування, висловлено багато актуальних ідей і теорій. Як зазначає історик А. Єфименко, релігійна уній (Брестська, 1596 р.) викликала в православному середовищі палку потребу відстоювати правоту своєї справи тими новими засобами, які були до того часу майже недосяжними — шляхом гласності, звернення до громад¬ської думки. Всі друкарські вер¬стати, що були в розпорядженні православних, працювали над тим, щоб розповсюджувати нові й нові аргументи в спростуванні унії й латинства, на захист пра¬вослав'я.

У поглядах тогочасних мисли¬телів наріжним каменем стало співіснування світської та релі¬гійної влади, божественного й земного, церкви й людини. На відміну від середньовічного релігійного світогляду, в основі якого був Бог, гуманісти вису¬вали ідею антропоцентризму, за якою людина є центром і най¬вищою метою Всесвіту. Замість аскетичних постулатів про гріховність тіла й земного життя проголошувалося право лю¬дини на задоволення земних потреб, насолоду, утверджува¬лась ідея свободи слова, справедливого суспільного ладу.

Цілком природно, що актуальними й гострими в антифео¬дальній ідеології, в тому числі й у поглядах гуманістів-полеміс¬тів, були питання про державу та її основи, закон і право, форми й методи управління державою, суверенітет державної влади й межі її панування над особою, індивідом. Найповніше ці питання розкриті в творчості Станіслава Оріховського – Роксолана (1513-1566), який був найвизначнішою постаттю східно¬слов'янського Відродження. Відомий польський історик Кромер, сучасник Оріховського, зазначає, що його ім'я відоме в Італії, Іспанії, Франції й Німеччині, там чути схвальні відгуки про його твори, які становлять гордість і захист Вітчизни.

Українські гуманісти одними з перших у європейській філо¬софській думці заперечували божественне походження влади й держави, виступали проти підпорядкування світської влади церковній, втручання церкви в державні справи.

В умовах розвитку буржуазних відносин вони зробили вагомий внесок у вчення про витоки держави із суспільного договору, стверджували, що королівська влада походить не від Бога, а від угоди між людьми.

Принципово важливою умовою існування й розвитку держави Оріховський, як і інші українські гуманісти, вважав виховання у громадян любові до батьківщини, патріотизму, як найвищої доброчесності. На продовження прогресивних традицій книж¬ників княжої доби важлива роль відводилась освіті народу. Орі¬ховський писав, що ніхто не зробить нічого корисного навіть у найнезначнішому мистецтві, якщо не буде вчитися.

Як у багатьох європейських учених тієї доби, так і в працях українських полемістів провідною була проблема спільного блага (блага народу), а його основними складниками — пат¬ріотизм, служіння державі, суспільна активність.

Рішуче пориваючи з аскетичним світоглядом середньовіччя, намагаючись вийти з-під впливу релігійних догматів, полемі¬сти велику увагу приділили законам, морально-правовим нор¬мам. Вони виступили за велику роль права й закону в житті держави та суспільства, робили наголос на зростанні ролі моралі в суспільно-політичному бутті, а тому вважали за необхідне приділяти увагу вивченню психології людини, використовувати природничі науки в пізнанні людини та суспільства. У багатьох творах полемістів ідеться про захист прав, соціальне становище трудівника.