Політичні та правові вчення античного Риму
Юристи тут виступають, як спеціалісти в галузі всіх соціальних норм і соціальних відхилень в цілому, а юриспруденція — як наука про всі ці норми і аномалії, як пізнання їхньої суті, причин, ролі і наслідків, як дослідження форм і засобів встановлення і підтримки нормативного порядку і належного покарання за його порушення.
При розгляді тих чи інших справ юристи інтерпретували існуючі правові норми в дусі їхньої відповідності вимогам природного права і справедливості і у разі колізії часто змінювали стару норму, з врахуванням нових уявлень про справедливість і справедливе право. Така правоперетворююча, а інколи і правотворча інтерпретація римських юристів мотивувалася пошуками такого формулювання припису, яке дав би у змінених обставинах сам законодавець. Прийняття правовою практикою нової інтерпретації означало визнання її змісту, як нової норми права, а саме норми jus civile (цивільне право), що у вузькому розумінні означало право юристів, а в широкому — охоплювало також звичаєве право, законодавство народних зборів і преторське право.
Визнання римськими юристами реальності природного права, яке включається у право взагалі, і, в той же час, відсутність у римському праворозумінні спеціального поняття позитивного права (як заперечення природного права, його своєрідної протилежності) означало, що у трактуванні римських юристів природне право, як і будь-яке інше право, яке вони визнавали, належить до діючого права і є його специфічною складовою частиною (компонентом і властивістю права взагалі), а не тільки теоретико-правовою конструкцією і категорією, не тільки "чистим" поняттям, зовнішнім для норми права і принципів фактично діючого права.
Ця обставина чітко присутня в різних класифікаціях і визначеннях права, що його давали римські юристи. Так, Ульпіан у своєму поділі (що став класичним) всього права на публічне (право, яке "стосується становища Римської держави") і приватне (право, яке "стосується користі окремих осіб") відзначає, що, в свою чергу, "приватне право поділяється на три частини, оскільки воно складається з природних приписів, з (приписів) народів та (приписів) цивільних". "Частини" — це не ізольовані й автономні розділи права, а взаємодіючі та взаємовпливаючі компоненти і властивості, теоретично відокремлювані у структуру реально діючого права в цілому.
Вимоги і властивості природного права пронизують собою не тільки цивільне право, але й право народів (jus gentium), яке означає право, спільне для всіх народів, а також, частково, і право міжнародних відносин. "Право народів, — відзначає Ульпіан, — це те, яким користуються народи людства; можна легко зрозуміти його відмінність від природного права: останнє є спільним для живих істот, а перше — тільки для людей у їхніх відносинах між собою". Тобто, право народів виступає, як частина природного права, і відмінність між ними проводиться тільки за колом суб'єктів. Римський юрист Гай підкреслює: "Всі народи керуються законами і звичаями, користуючись частково своїм власним, частково правом, спільним для всіх людей".
Ідею взаємозв'язку і єдності різних складових права найбільш чітко виразив юрист Павло: "Слово "право" вживається у кількох розуміннях: по-перше, "право" означає те, що завжди є справедливим і добрим, — таке природне право. В іншому розумінні "право" — це те, що корисне всім або багатьом в якійсь державі, — це цивільне право. Всі ці розуміння одночасно присутні у загальному понятті "права".
Включення римськими юристами природного права у поняття права в цілому відповідає їхній засадничій уяві про право, як моральне явище.Ульпіан на початку своїх "Інституцій" підкреслює: "Тому, хто займається правом, необхідно, перш за все, з`ясувати, звідки пішло поняття права. Воно бере свій початок від справедливості, оскільки, як пояснив Цельс, право є справа добра і відповідності".
Творчість римських юристів справила глибокий вплив на подальший розвиток правової думки. Це обумовлено як високою юридичною культурою римської юриспруденції, так і тією роллю, яка випала на долю римського права у подальшій історії права. І в кодифікації Юстиніана (30–ті роки VI ст.), і в інших актах, які відігравали роль чинного права, положення римських юристів займали визначальне місце.
В кінці XI ст. центром розвитку тодішньої юриспруденції стає університет в Болон'ї. Головна увага при вивченні права приділялася тлумаченню (глоссам) кодифікації Юстиніана і, особливо, Дегест. Звідси і назва цього напрямку — школа глоссаторів. Аналогічний підхід розвивався і в інших університетах (у Падуї, Пізі, Парижі, Орлеані). Вибрані глосси всієї школи були видані у середині XIII ст. Аккурсіусом.
Коментатори (постглоссатори), які прийшли на зміну глоссаторам в XIII–XV ст., головну увагу приділяли тлумаченню самих глосс, а також проявляли значний інтерес до вчення римських юристів про природне право. Вони трактували природне право, як вічне і розумне право, яке випливає з "природи речей", і відстоювали його примат і верховенство над позитивним правом.