Політичні та правові вчення античного Риму
Ціцеронові належить першість у закладенні основ міжнародного права. "Право народів" він трактує, як поєднання позитивного права різних народів та природного права міжнародного спілкування (тобто міжнародне право). Він сформулював важливий принцип міжнародного права про необхідність дотримання зобов'язань за міжнародними договорами. Проводячи різницю між справедливими і несправедливими війнами, він вважає несправедливою ту, яка не була оголошена. Війну Ціцерон характеризує, як вимушений акт, можливий тільки у випадку безуспішності мирних переговорів. Як причину справедливої війни, він вказує необхідність захисту держави, як мету — встановлення миру. Мислитель виступав за гуманне поводження з полоненими та переможеними.
Творча спадщина філософа, в тому числі його вчення про державу і право, справила глибокий вплив на увесь наступний розвиток світової культури. Його праці знаходяться в центрі уваги римських (стоїки, юристи, історики) і християнських (Лактанцій, Августин та ін.) авторів, мислителів наступних епох (Відродження, Новий та Новітній час). Широко використовуються відповідні висловлювання Ціцерона в різних минулих і сучасних концепціях правової держави.
3.Римські стоїки. Сенека, Епіктет, Марк Аврелій.
Одне з перших місць серед римських стоїків належить Луцію Аннею Сенеці (Seneka), який жив у 3–65 рр. Він найбільш послідовно, у порівнянні з іншими представниками цього напрямку, відстоював ідею духовної свободи всіх людей, незалежно від їхнього суспільного становища. Відповідно до цього, об'єктом і сферою рабства може бути тільки тілесна і чуттєва, але не духовна і розумна частини людини. Раб, відповідно до вчення Сенеки, рівний за натурою з іншими людьми і йому притаманні ті ж душевні якості, що і всім іншим. Всі люди рівні у тому сенсі, що вони "товариші по рабству", оскільки однаково залежать від волі повелінь долі. "Покажіть мені, — писав Сенека, — хто не є рабом у тому чи іншому сенсі! Цей — раб своїх бажань, той — жадності, а той — честолюбства... Немає рабства більш ганебного, ніж рабство добровільне". Мислитель висунув свою природно-правову концепцію, в якій неминучий і божественний за своїм характером "закон долі" відіграє роль того права природи, якому підпорядковані всі людські прагнення і творіння, включаючи державу і право. Він вважає, що всесвіт — це природна держава зі своїм природним правом, визнання чого — справа необхідна і розумна. Членами цієї держави, за законом природи, є всі люди, незалежно від того, визнають вони це чи ні. Що ж стосується окремих державних утворень, то вони випадкові і значимі не для всього людства, а тільки для обмеженого кола людей.
Подібні ідеї розвиває й Епіктет, 50–130 рр., який головний акцент робив на проблемі особистого морального самовдосконалення і належного виконання ролі, визначеної кожному долею. Взаємовідносини людей, при цьому, повинні чітко базуватися на принципі: "Чого не бажаєш собі, не бажай і іншим".
Марк Аврелій Антоній, який жив у 121–180 рр., розвивав "уявлення про державу з рівним для всіх законом, яка правиться відповідно до рівності і рівноправності всіх, та царство, в якому найвищим благом є свобода підлеглих". У своїй праці "До самого себе" Марк Аврелій підкреслює, що зі спільного для всіх людей духовного начала випливає, що всі люди — розумні істоти, якщо ж так, то і розум, який наказує, що робити, а чого не робити, теж буде спільним. На спільності розуму базується спільність закону, який є однаковим для всіх, оскільки всі люди є рівні, всі вони є громадянами і творять єдиний громадянський устрій.
Ідеї грецьких та римських стоїків, зокрема обгрунтований ними індивідуалізм та природно-правова теорія, мали суттєвий вплив на погляди римських юристів.
4. Римські юристи.Зусиллями римських юристів була створена нова наука — юриспруденція. В їхньому полі зору знаходилося широке коло проблем загальнотеоретичного та галузевого характеру. Особливе значення як для самого римського права, так і для наступної історії права мала грунтовна розробка ними юридичних питань майнових відносин з позицій захисту інтересів приватної власності. Вони, по суті, розробили юридичну основу права людина на власність.
В античному Римі заняття правом на початках було справою понтифіків, однієї з колегій жерців. Біля 300 р. до н.е. юриспруденція звільняється від понтифіків. Початок світської юриспруденції, згідно з переказами, пов'язаний з іменем Гнея Флавія.
Тим не менше, заняття правом, світська юриспруденція, "цивільна мудрість" продовжує залишатися, за словами відомого римського юриста Ульпіана, "святою справою", а юристи — мовби жерцями. Ульпіан дає наступне пояснення цього: "За заслугами нас називають жерцями, бо ми турбуємося про правосуддя, сповіщаємо поняття доброго і справедливого, відособлюючи справедливе від несправедливого, відділяючи дозволене від недозволеного, бажаючи, щоб добрі справи робилися не тільки через страх покарання, але й шляхом заохочення".