Прикладні проблеми політичної психології

Політична змова. Поняття політична змова означає таємну згоду (угоду, договір) декількох осіб, що виступають в індивідуальній якості чи в якості лідерів політичних сил, про спільні дії проти когось чи рідше чогось для досягнення певних політичних цілей. Зговір – особливий різновид інтриги, який відрізняється максимально можливою конспіративністю. Змова завжди спрямована „проти”, а не „за”.

Політична мімікрія. Від англ. – „наслідування”. У поширеному до недавнього часу вітчизняному трактуванні мімікрією вважалось „безпринципне пристосування” до оточуючого соціально-політичного середовища і умов життя, що склались заради досягнення якоїсь вигоди. В аналітичному розумінні політична мімікрія означає складний комплекс захисних мір і пристосувань соціально-політичного характеру, який дозволяє вижити і зберегтись тим соціальним групам, сила, прошаркам, для яких у суспільстві виникли нестерпні умови життя і дяльності. (Наприклад, представники правлячих колись класів).

Провокація (від лат. виклик) – спонукання окремих осіб, груп, організацій і навіть мас до дій, які спричинять тяжкі наслідки для них. Іноді – зрадницькі дії, що здійснюються агентами поліції чи спецслужб, спрямованих на дискредитацію тих чи інших особистостей, груп, організацій, партій. Інший зміст провокації в тому, що вона є інструментом впливу на свідомість і поведінку людей, що спонукає їх до прийняття вигідних провокатору рішень.

Містифікація (від грец. mystes – той, що знає таємниці і від лат. facere – робити) – спланований обман при допомозі різноманітних засобів. В масових масштабах – за допомогою пропаганди та агітації тих чи інших дій. Наприклад, містична історія Жанни д’Арк, у подальшому містика – політико-психологічний прийом – введення противника в оману.

Є ще цілий ряд інших ?-их прийомів політичних дій, блеф, шантаж, ?-на війна, „спецпропоганда”. Являючи собою різні явища, вони мають вихідну ?-ну структуру. Це ті сфери політики, які як правило залишаються глибоко в тіні через свою „ненормативність” непроглядність. Тим не менше вони є досить ефективними.

3. Політичне консультування.

Зростання ролі психологів в політиці пов’язане з тим, що політика все більше стає віртуальною. Статус лідерів часто визначається не їх реальними досягненнями (змінами в житті, прийняттям нових законів, реалізацією програм і т.д.), а тим враженням, яке вони справляють на виборців. Імідж став важливіший за біографію. Компромат замінює реальні факти. Все це відображає загальну тенденцію сучасного світу: інформаційна сфера стала важливішою за всі інші. Ось чому серед помічників і консультантів сучасних політиків все більше ?-ів-спеціалістів по маніпуляції свідомістю, і поведінкою людей. Їх роль не замінима в 4 важливих сферах, які стали невід’ємною частиною сучасної політики. Це політичне консультування, політична реклама, створення іміджу (іміджмейкінг), і паблік рілейшнз (PR).Політичне консультування – одна із важливих прикладних сфер п.п. яка знаходиться на стику із прикладною політологією і політичною соціологією, пов’язана із наданням необхідної політико-психологічної допомоги окремому політику, політичній партії чи організації в оптимальному здійсненні ними політичної діяльності. Політичний консультант виконує не допоміжну функцію, а є самостійним функціонером у публічній, тіньовій сфері політики.

Взаємостосунки психолога з політиком включають декілька стадій. В кінцевому рахунку. Обсяг і характер політичного консультування залежить від готовності політика відчути, оцінити і прийняти політико-психологічну допомогу. Саме це визначається на першій стадії – встановлення стосунків між консультантом і політиком. Між політиком і консультантом можливі різні варіанти взаємостосунків. В одних випадках все зводиться, у буквальному розумінні, до серій консультацій і відповідей на питання, які задає політик. В інших випадках, між ними складається така взаємодія, коли консультант може і сам, додатково, визначати питання і ситуації, які потребують його опрацювання і пояснення. Менш розповсюдженим є варіант, коли політик свідомо передає консультанту частину обов’язків. Т.ч. одні консультанти відповідають тільки за якість рекомендацій і такий продукт своєї діяльності, як звіти. Консультанти другого типу беруть відповідальність і за рекомендації, і за їх виконання і за кінцевий результат – н.д. за успіх у виборчій компанії.

На практиці, однак, реалізувати ідеальну схему і добитися рівноправного положення вдається рідко. Багато залежить від кваліфікації консультанта, відомостей, досвіду і професійної репутації. З іншої сторони, відіграє роль статус політика.

Встановлення і закріплення правильних стосунків з реальним суб’єктом політики є важливим моментом попередньої стадії їх взаємодії. Потім настає період вироблення загальних уявлень і пошуку загальної „мови” спільної діяльності. Після цих двох стадій, починається безпосередня робота. В ході цієї роботи політик ставить принципові цілі і визначає ті ресурси, якими він керується при досягненні поставлених цілей.