Політологія як наука

Знаменням нашого часу вважається повільний перехід від групових до індивідуальних цінностей. Такий підхід до конфліктів стимулює їх безперервний вияв та урегулювання. А це, у свою чергу , є гарантією не тільки розвитку суспільства і політики, а й запобігання їх від схованих джерел напруження та підриву балансу соціальних і політичних сил.

Парадигма згоди (консенсуса). У протилежність парадигмі конфлікту у політичній науці склався напрямок, основним методом якого є згода. При такому підході соціальні та політичні конфлікти мають підкорене значення у порівнянні із цінностями, які розподіляє більшість населення.

Парадигма згоди виникла наприкінці ХIХ ст. і не мала переважного впливу перед теорією конфлікту. Але у 70 - 80 рр., які принесли значні ускладнення політичних зв'язків у суспільстві , розповсюдження ідеалів соціальної держави, був даний поштовх теоретичному зближенню конфліктної та консенсусної парадигми. Парадигма консенсусу (згоди) не заперечує ролі та важливості конфлікту, але акцент робиться на їх вторинності.

Таким чином, виділення основних парадигм дає змогу пояснити зв'язок політологічних теорій з найбільш загальними науковими та соціально-філософськими дослідженнями, побачити, як змінюються уявлення про політичну картину світу.

Очевидно, що аргументи надприродного пояснення життя та світу , як і положення біополітичних вчень у сучасних умовах володіють малою переконливістю у порівнянні з раціональними та соціокультурними концепціями.

Крім того, виділення основних парадигм політології дає можливість побачити зв’язок політичної науки із загальними науковими теоріями, простежити еволюцію уявлень про політичну сферу суспільного життя.

Усю сукупність політичної проблематики, що вивчає сучасна політологія можливо підрозділити на декілька частин та згрупувати на певні підрозділи. Головними елементами структури політичної науки є :

• теорія політики, що являє собою введення в політичну науку і розглядає філософсько - методологічні засади політики та політичних відносин, розвитку політичної влади у сучасному суспільстві;

• історія політичних вчень та політична ідеологія, що вивчає витоки джерела політичної науки, зміст різних соціально-політичних доктрин та концепцій ;

• теорія політичних систем та їх елементів - держави, суспільних об’єднань та партій,політичних режимів тощо ;

• теорія управління соціально-політичними процесами ,що вивчає цілі, завдання та форми управління суспільством;

• теорія міжнародних відносин, що розглядає міждержавні аспекти влади та реалізації владних відносин.

Сучасна політологія допомагає людині не тільки орієнтуватися у подіях, але й мати свою точку зору на те , що відбувається у суспільстві.Життя показує, що у вирішенні політичних питань не варто покладатись на "може", а треба пам’ятати пораду Н.Макіавеллі - видобувати з історії та досвіду принципи політичної поведінки. Багатьох помилок , що сталися з нами у минулому можна було б уникнути , якщо б ми більше використовували політичний досвід , накопичений поколіннями людей, знання вітчизняних та зарубіжних вчених, політичну науку взагалі.

2 ПРЕДМЕТ, МЕТОД ТА ФУНКЦІЇ ПОЛІТОЛОГІЇ

У визначенні предмета політології на сьогодні не існує єдиного підходу, що зумовлено багатозначністю терміна "політика" і можливістю різноманітних засобів його характеристик.

У загальній формі політологія - наука про політику та її взаємовідносини з людиною та суспільством. Можна також сказати, що політологія - система знань про політику, політичну владу, політичні відносини та політичні процеси, про організацію політичного життя суспільства.