Політологія як наука
Перша кафедра історії та політичної науки створена у 1857 р. у Колумбійському коледжі США . А у 1903 р. політологи США об’єднались в Американську асоціацію політичних наук. Політологія почала розвиватись як самостійна навчальна дисципліна.
Американська політологія і сьогодні має значний вплив на розвиток політичних досліджень. Досить сказати, що від половини до 2/3 учасників міжнародних політологічних конгресів - представники США. Разом з тим , суттєве значення для розвитку політичної науки мають дослідження європейських учених. У 1895 році в Англії засновано Лондонську школу економічної політичної науки, а у 1912 році - кафедру політики в Оксфорді.
На початку ХХ ст. процес виділення політології у самостійну дисципліну в основному, був завершений. Ще у 1948 році Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури рекомендувала курс політології для вивчення у вищих навчальних закладах країн, що є її членами. Практично всі країни Заходу прислухались до цієї рекомендації. Але у республіках СРСР до другої половини 80-х р. на політології лежала ідеологічна заборона. Вона трактувалася як лженаука та буржуазна наука. Тільки у 1989 р. в нашій країні з’явились перші кафедри політології, а з 1990 р. цей предмет викладають у вищих навчальних закладах.Таке становище зовсім не означає, що вітчизняна політологія розвивається на "вільному місці". Окремі політичні дослідження здійснювалися у рамках історичного матеріалізму, наукового комунізму та історії КПРС. Проте їх наукові можливості обмежені догмами офіційного марксизму. Досить довгий час між політикою та наукою знаходилась ідеологія, формуючи такі версії наукових теорій, що відповідали не істині, а інтересам відповідних соціальних груп.
Зараз політологія поступово займає належне їй місце у системі суспільствознавства та робить помітний вплив на реальні політичні процеси. У розпорядженні вітчизняних політологів - великий світовий політологічний матеріал.
Сучасна політична наука - одна з царин наукового знання, що має не тільки теоретичне, але й практичне значення. Як показує дійсність, прийняття політичних рішень - процес складний та багатогранний. Він передбачає наявність різноманітних знань про соціальну дійсність. І те, що тепер називається політикою як цариною практичної діяльності, насамперед, є результатом аналітичних зусиль мережі дослідницьких інститутів, кафедр та груп, наслідком колективної праці багатьох людей. У 20-х роках нашого сторіччя американський вчений Т. Кун ввів у науковий обіг термін "парадигма" (від грець. paradeigma - приклад, зразок), який характеризує своєрідну логічну модель постанови та вирішення пізнавальної проблеми. Сучасні дослідники вважають, що певна парадигма панує у науці певний час, а зміна пануючої новою розглядається як наукова революція.
Наукова парадигма - засіб вибору об’єкту дослідження та пояснювання фактів, які мають відношення до нього у формі обгрунтованих принципів та законів.
Вважається, що фундаментальне значення для сучасної політичної науки мають тільки ті парадигми, які тлумачать сутність та природу політики та інтерпретують джерела її розвитку.
Достатньо умовно парадигми підрозділяють на: теологічні, натуралістичні, соціальні, раціонально-критичні. Розглянемо сутність цих парадигм.
Теологічна парадигма. На ранніх етапах існування суспільства панувало надприродне тлумачення політичної влади, бо люди ще не могли обгрунтувати внутрішні та зовнішні фактори політичних явищ. Таке тлумачення політики важко називати концептуально - теоретичним. Тому вважається, що інтерпретація теологічної парадигми політики затвердилася, починаючи з праць Фоми Аквинського.
Аквинський виходив із того, що існує три елемента влади: принцип, засіб та існування. І якщо перший виходить від Бога, то другий і третій - від колективного людського розуму, від народу. Божественне право , на його думку , дає владу не одній людині, а множині. Могутність влади виходить від бога, а роль і призначення людини складаються з необхідності найточнішого та повного відображення у своїй поведінці визначень всевишнього.
Сучасна політологія вважає, що тоталітарні режими точно скопіювали логіку політичних взаємовідносин людей та влади, запропоновану середньовічним філософом. Теологічна парадигма виходила з того, що люди у своїй масі не можуть зрозуміти найвищі визначення Бога і тому влада несе у собі вічну нез'ясованість, загадку, з'ясувати яку можуть тільки посередники між народом і Богом.