Соціально-політичне відродження сучасної Індії
Страйки. 2005 р. був позначений певними соціальними заворушеннями у формі політично мотивованих робітничих страйків. Найбільший з них відбувся у вересні 2005 р. — це був перший національний страйк у країні з часу приходу до влади ОПА, в якому взяло участь близько 60 млн осіб. Страйк, організований профспілками, був спрямований проти економічної політики уряду, а саме проти приватизації (насамперед продажу контрольних пакетів акцій державних підприємств транспортної сфери), лібералізації інвестиційного режиму (надання дозволу на іноземні інвестиції в банківську сферу і страхування, особливо в пенсійні фонди), проти зміни трудового права в бік гнучкості щодо найму та звільнення робітників (зі зменшенням гарантій їх соціального захисту). Страйк активно підтримували (ініціювала) Комуністична партія Індії (марксистська) та інші партії Лівого фронту, котрі головні союзники ОПА в парламенті й водночас виступають проти реформ, які він упроваджує [14].
Отже, неоліберальна економічна політика уряду, найвигідніша для великого індійського бізнесу, залишається в центрі політичної і суспільної дискусії, оскільки НДА програв вибори 2004 р. саме на хвилі опору економічним реформам з боку населення.
Однією з головних причин соціальних заворушень є нерівномірний розподіл прибутків між селом та містом (70% населення проживають у 500 тисячах сіл), а також значні асигнування на військову сферу, оскільки військову міць Індія вважає важливим чинником для одержання статусу однієї з провідних держав світу.
Зовнішня політикаЗовнішньополітична сфера була позначена відставкою в листопаді 2005 р. міністра закордонних справ Н.Сінгха, близького до сім’ї Ганді-Неру. Приводом для відставки стала причетність його самого та ІНК до незаконних оборотів з продажем нафти поза рамками програми «Нафта в обмін на продовольство» (відома «доповідь Волкера»). Ця відставка насправді є зразком боротьби навколо зовнішньополітичної орієнтації країни. Екс-міністр — представник тієї групи політичної еліти (незалежно від партійної приналежності), яка виступає проти «надмірного» зближення Індії зі США. Ця група побоюється, що США зроблять Індію залежною за допомогою комерційних та військових зв’язків (отже, Америка перешкоджатиме реалізації індійською елітою амбіцій щодо перетворення країни на світовий центр сили).
Тим часом інша група у провладних колах виступає за те, щоб скористатися пропозицією адміністрації Буша щодо підтримки перетворення Індії на одну з провідних держав світу, налагодивши тісні військові та економічні відносини з Вашингтоном. Представники обох груп усвідомлюють, що платою за це буде використання США Індії як противаги Китаю (а відбувається це на тлі значного поліпшення індійсько-китайських відносин). Американці розраховують на деяку поступливість Індії в іранському питанні, відмову від ідеї будівництва газопроводу з Ірану тощо.
Водночас прихильники курсу зближення із США наполягають на тому, що Індія може збалансувати надмірний тиск з боку Америки тіснішими відносинами з Росією, Китаєм, ЄС.
Подальша нормалізація індійсько-пакистанських відносин відбувається на тлі хиткого балансу інтересів у чотирикутнику США—Китай—Пакистан—Індія. Індійсько-пакистанський мирний процес, розпочатий 2004 р., відбувається на двох рівнях: військово-політичному й суспільному.
На першому рівні в жовтні 2005 р. було підписано угоду щодо повідомлення про випробування балістичних ракет класу «земля-земля» та угоду про встановлення «гарячої лінії» між береговими охоронами обох країн [15]. Після шістнадцятирічної перерви було відновлено спільну комісію, завданням якої є вирішення питань торгівлі, віз, економіки. У травні міністерство торгівлі Пакистану прийняло рішення про зняття частини обмежень на імпорт з Індії сільськогосподарської продукції.
Обидві країни, усвідомлюючи неможливість розв’язання кашмірського конфлікту в найближчій перспективі, зосереджують свою увагу на периферійних питаннях. На додаток до «крикетної дипломатії» (проведення матчів з крикету між командами Індії та Пакистану), сторони розпочали «автобусну дипломатію» (у квітні 2005 р. відкрили автобусний маршрут, який сполучає індійську та пакистанську частини Кашміру, а в листопаді — пенджабський маршрут через індійсько-пакистанський кордон). У травні 2005 р. Індія дозволила лідерам поміркованих сепаратистів, базованих на її території, відвідати пакистанський Кашмір.
Після землетрусу в пакистанському Кашмірі 8 жовтня 2005 р., який забрав життя понад 80 тисяч людей, за ініціативи президента Пакистану П. Мушаррафа досягнуто домовленості про відкриття через лінію контролю в Кашмірі (фактично кордон між двома державами) пунктів пропуску, спершу для гуманітарних вантажів, а потім і для людей. Проте П. Мушарраф відкинув пропозицію індійських військових брати безпосередню участь у подоланні наслідків землетрусу, тому що це може зашкодити військовим інтересам Пакистану. Відмова похитнула позиції П. Мушаррафа серед пакистанських кашмірців і поміркованих пакистанців.